субота, 20 січня

"Влада нашої країни є латентно антизахідною", – Юрій Андрухович про таємне, явне й очевидне

Події минулих тижня-другого виявили одну доволі неприємну річ, про яку до них можна було тільки невиразно здогадуватися: влада нашої країни є латентно антизахідною.

Так почав свою колонку "Таємне. Явне. Очевидне" з аналізом теперішньої політичної ситуації в Україні письменник Юрій Андрухович на Збручі .

Це відчуття береться не тільки з комсомольського завзяття генпрокурора в його наїздах на кляте ФБР, хоч саме цей епізод і розставив усе на місця, вважає він. Посткомуняки залишаються справжніми комуняками. Діти обкомів продовжують справу батьків. Й особливо там, де йтиметься про їхні бізнесово-корупційні інтереси, вони дедалі частіше вдаватимуться до антизахідної риторики. Це вони вміють. Це їм лежить на серці. Це їхнє.

Україна, м’яко кажучи, в небезпеці. Нею й сьогодні намагаються керувати люди, які потаємно, зате всіма (як колись казали) фібрами своєї душі щиро і самовіддано ненавидять західну політичну культуру, а з нею й демократію як таку. Виявилося, що "цивілізаційний вибір" – то не про них. Ніякого вибору вони насправді не зробили. Просто склалося так, що вони нас очолили в історичну мить, коли Україна може стати або частиною Заходу, або частиною Росії. Вони прикинулися втілювачами першого варіанту, хоч насправді є щирими й переконаними прихильниками другого. Звідси й усі наші проблеми.

В ідеалі Україна не повинна бути прозахідною. Цього для неї катастрофічно замало. Українська ідея не в цьому половинчатому "цивілізаційному виборі", який відкриває такі чудові шанси для зловживань. Українська ідея в тому, що насправді Україна має стати Заходом – не про-Заходом, а справжнісіньким таки Заходом, активною і найпросунутішою частиною західного демократичного світу, який систематично й майстерно, зі знанням та насолодою копатиме в дупу російського бегемота, поки той на завалиться остаточно.

Ми маємо стати більшим католиком, ніж папа. Наше призначення – у знешкодженні Росії, й тільки з огляду на це теперішня влада поки що користується підтримкою західного світу. При цьому вона, ця влада, жодних очікувань – як Заходу, так і власного суспільства – виправдовувати не хоче й не може. І, звісно, не виправдовує. Це стає дедалі очевиднішим. Погана новина для влади в тому, що Захід наїздів на ФБР не забуває. Наляпане язиком генпрокурора залишиться й осадом, і прокляттям.

І нехай хлопці-комсомольці тішать себе надіями на те, що США – то одне, а ЄС – то зовсім інше. Насправді Захід злагоджено й організовано єднається перед обличчям усього чужого. Елементом цього чужого нині цілком відверто стає українська влада, тягнучи за собою у вороги західного світу всю країну. Росія зачекалася. Ми сягнисто крокуємо в її бік. Повертаємось у члени клубу.

Реванш. Реванш, кажуть мені знайомі однодумці. Януковичі, чорт забирай, повертаються. Завтра ми прокинемося знову дружньою до Росії країною. Мені залишається знайомих і однодумців заспокоювати: реваншу не буде. Навіщо він Росії, коли в неї є наші теперішні? З їхньою питомою, генетичною, класовою, династійною, комсомольською, компартійною, корупційною ненавистю до Заходу?

Відтепер, слава Богу, все стає ясніше ясного. Будь-яка дія чи заява (а в політиків це переважно одне й те саме) щодо "ручного управління" чи "вашинґтонського обкому" палить українського політика дотла – як прислужника Москви, ворога Заходу, а це означає – України. Говоримо "Захід", "Євроатлантика", "Вашинґтон", "Брюссель", а розуміємо – наша батьківщина, країна Україна. Наш вибір – США, Німеччина, Великобританія, Франція та їхні союзники. Не Китай, не КНДР. Не Росія в жодному разі. Захід – не щось стороннє, на що ми дивимося збоку і прицінюємося, варто чи ні. Захід – це ми, наша сутність, наша національна ідея. Будь-який наїзд на західні ліберальні демократичні цінності – це насправді наїзд на Україну, на її майбутнє, на її місію та призначення. Будь-яка популістська паплянина проти "клятого ФБР" та "Ґейропи" – це атака на Україну, її незалежність, її майбутнє.

Немає такої політичної сили (партії, фракції, групи, клану) в Україні, до яких я мав би хоч трохи довіри. Та не те що довіри – мінімальної симпатії. Дорогий Заходе й особливо дорогі США, – не залишайте нас сам на сам із цими аґентами Росії, свідомими й несвідомими, засвіченими й незасвіченими. Тримайте їх за морди всіма зусиллями своїх ФБР та ЦРУ. Викривайте їхні схеми, маєтки, продажні комбінації, збирайте на них досьє і в’яжіть по руках і ногах. Український народ не забуде вам цієї історичної послуги, наголосив письменник.        

КОМЕНТУВАТИ