У книгарні “Є” франківська письменниця Ольга Деркачова сьогодні представила новий роман. Модерувала зустріч із читачами її колега по “цеху” Марія Ткачівська.
“Ольга останнім часом писала багато новел, у багатьох була війна. В цьому романі теж є відлуння війни”, – розповіла Марія Ткачівська.
“Дім Терези” – це роман у новелах, і війна проходить наскрізною лінією через всі “пазли”, які складають його тканину.
Авторка здивувала зізнанням, що роман стався спонтанно – уклався за якихось два місяці. Хоч перші 10 сторінок були написані і майже рік чекали, поки до них повернуться. “Весь цей час герої жили в мені, тактовно і делікатно чекали”, – каже Ольга Деркачова.
Ольга розповіла, що для неї як для письменниці роман став новим етапом. “Я навчилася рятувати життя своїм героям. Навчилася не вбивати”, – ділиться авторка.
Йдеться про головну героїню Терезу. Ольга Деркачова зізнається, що ще на “екваторі” роману вагалася, як вчинити з героїнею – збиралася її вбити, як робила це з багатьма героями своїх попередніх текстів. Але побачила чи радше відчула, яким має бути завершення книги, написала його і вже тоді вела Терезу до фіналу.
Письменниця каже, що полюбила своїх героїв. І якщо комусь із них з часом стане некомфортно в цій книзі і вони попросяться жити далі, то цілком імовірно можуть стати героями інших, наступних текстів.
“Дім Терези” – це емоційний роман на межі жанрів жіночої та психологічної прози, де читач не лише впізнає себе-теперішнього, а й зможе повірити у себе-майбутнього, анонсували видавці:
“Коли нестерпний біль від смерті коханого врешті відступає, Тереза вирішує розпрощатися з минулим назавжди. Але тоді ж отримує несподіваний подарунок звідти – ключі від дому з яблуневим садом. Тереза наповнює той дім людьми, такими ж загубленими, як і вона сама. Тут кожен має право на мовчання й час, який зцілює.
День за днем новий дім змінює життя Терези. Незнайомці стають вірними друзями. Потреба допомагати іншим перетворюється на роботу. А за дверима дому її вже чекає нове кохання. Треба тільки відпустити привидів минулого й змогти пробачити собі”.
Ростислав Держипільський, директор та режисер Івано-Франківського обласного драмтеатру:
“Текст вразив і сподобався. Захопив з перших рядків – збаламутив і навіть несподівано вдарив. Здивувало, що головна героїня працює, не повірите, обіймальницею. Спочатку я думав, що це повія. Але коли виявилося, що це не так, це захопило. Бо йдеться про те, що людина сама по собі є цінною, і про це в наш час, виглядає так, треба говорити. Цінно те, що людина сама по собі може стати ліками, терапевтичною, помічною субстанцією. Рекомендую цей роман”.