fbpx

Як "копаний м’яч" деморалізував спортсменів у Станіславові. ФОТО

Наша історія 23:20, 15.12, 2015

У 30-х роках минулого століття все більшої популярності на Галичині набував футбол – "копаний м’яч". Довкола цієї гри були суперечки, пристрасті, скандали – навіть на рівні ігор місцевих команд, – не менші, ніж у наш час навколо провідних світових клубів і гравців.

Галичина в той час входила до складу Польщі. Український Спортивний Союз (УСС), створений 1924-го, ставив за мету організувати власні спортивні змагання, незалежні від контролю поляків.

"Спорт мусить дістати виразний національний характер, бо тільки тоді зможе стати школою фізичного й духовного перевиховання нації", – пише львівський тижневик "Готові" 11 червня 1934 року.

Вирішили взятися за "копаний м'яч" – футбол.

У 1932-му році відбувся перший чемпіонат УСС між командами футболістів Львова і сусіднього містечка Винники. Наступного року до них приєдналися учасники з Перемишля (територія нинішньої Польщі), Станіславова (теперішній Івано-­Франківськ), Рогатина й околиць. Першість 1934 року була ще більш масовою – заявки на участь подали більше як 50 ­команд. Їх поділили на вісім округ за територіальним принципом.

На Станіславівщині було немало пристрасних прихильників "копаного м’яча".

"Звичайно виїжджали вранці, по дорозі виспівували бадьорих, а часто досить пікантних пісень, – згадує свою футбольну юність Микола Дейчаківський із Ямниці, села під Станіславовом. По війні він виїхав у США, де написав книжку "На визвольних стежках Європи". – Приїздили до визначеного місця, там переодягалися, щось перекушували, відігравали змагання і пізно ввечері у настрої, відповідному вислідові, верталися додому. Хоч обставини не були дуже сприятливі й вимагали багато зусиль і невигод, то ті виїзні ігри залишили незабутні враження в наших молодих серцях. А ті пісні, що ми їх співали, особливо коломийки, від яких, як то кажуть, вуха пухнуть, і дотепер залишилися в моїй пам'яті – дарма що інші, пристойні пісні, якось уже позабувалися".

Були казуси на місцевих чемпіонатах, які би вразили навіть теперішніх футбольних фанів: суддя призначав пенальті, а команда у відповідь покидала поле, гравці разом зі своїми уболівальниками скандували образи і погрози на адресу суперників, нападали на них у перервах, кидалися камінням під час матчу – не раз доводилось викликати поліцію, щоб розборонити "гарячі голови", бувало, що глядачі вступали у суперечку із суддями і навіть вдавалися до рукоприкладства стосовно них.  

"В Станиславівщині на змаганнях "Беркута" із "Третім Соколом" глядачі "інтервеніювали" під час непорозуміння між суддею і змагунами, наслідком чого суддя перервав змагання", – писав тодішній спортивний тижневик "Готові".

Одна з найсильніших команд з "копаного м’яча" була, власне, з Ямниці.

1934 року ямницький "Вихор" вийшов до фіналу першості Станіславівської округи. Суперник – "Третій Сокіл", із центру округи. Матч проходив на Бельведері – у передмісті Станіславова. Місцева публіка постійно провокувала гостей, обзивала їх "гуцулами", "хамами", "пастухами". На початку другого тайму на полі зчинилася бійка. До гравців долучилися уболівальники, які приїхали з Ямниці. Гру довелося зупинити. Команду дискваліфікували.

Скандалами закінчувалася ледь не кожна футбольна зустріч у Львівській окрузі.

У протоколі іншого матчу суддя Роман Прецінський цитує вже гравця "Дніпра": "Я маю Український Спортовий Союз між ногами, а його виділ (керівництво. – "Країна") маю в сраці!".

Листами зі скаргами й докорами почали закидати офіс УСС. Євген Нищук із Коломиї скаржився на місцевий "Сокіл": "Від кількох літ дружина брала до складу навіть поляків й усяку голоту, щоб лише виграти. В "Соколі" про виховне значення спорту тяжко говорити, а навпаки можна говорити про деморалізацію. Копання м'яча зробилося привілеєм кільканадцятьох людей, а про раціональне його плекання нема мови. На доріст, виховання нових кадрів не звертається уваги. Дружина до кожних змагань має інший склад. Спортові імпрези не є жадною організацією, а звичайним балаганом. Зле, що є балаган, а ще гірше, коли хто тратить почуття ріжниці між добром та злом й думає, що так має бути".

На початку 1936 року керівники Українського Спортивного Союзу вирішують не проводити черговий чемпіонат.

"Копаний м'яч деморалізує змагунів, витворює в них особистий егоїзм і зарозумілість, – пояснює голова УСС Олександр Радловський в інтерв'ю тижневику "Новий час". – У нас не є він чинником, що кристалізує характери одиниць. У змагунів не витворює він тих усіх прикмет, що їх куди в більшій мірі плекають інші спорти. Наш нарід – це нарід хліборобів, а копаний м'яч – це спорт міщухів".

Турнір таки розпочинається восени. Та в ньому беруть участь лише команди Львівської округи. За рік польська влада ліквідує Український Спортивний Союз – як націоналістичну організацію.

Футбольні терміни в Галичині у міжвоєнні роки минулого століття:

відсторона – офсайд;

воковер – неявка;

дефензива – захист;

грач – гравець;

грище – футбольне поле;

дружина – команда;

займак – штрафний удар;

змагун – гравець;

карний мет – пенальті;

копун – футболіст;

наріжняк – кутовий удар;

офензива – напад;

реміс – нічия.

За матеріалами Газета.UA

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: