Про це наприкінці квітня 110 років тому у Станиславові (тепер – Івано-Франківськ) писала газета Kurjer Stanisławowski, розповідає журналіст Богдан Скаврон на Збручі.
Наприкінці квітня 1907 року Станиславів відвідала знаменита німецька феміністка Берта Паппенгайм. У галицькому місті ця громадська діячка з Франкфурта-на-Майні побувала не випадково: вона намагалася активно протидіяти тогочасному сексуальному рабству – торгівлі дівчатами, яких саме з Галичини найбільше вивозили всілякі сутенери.
“У цій подорожі з метою дослідження ситуації вона мала можливість переконатися, що Галичина в тому напрямку перевершує інші країни, та й на останньому конгресі в Парижі, який стосувався цієї справи, було оголошено, що Галичина разом з Румунією та Росією постачає 80 відсотків дівчат, які потрапляють на світовий ринок торгівлі людьми. Пані Паппенгайм хоче з’ясувати, які причини викликали таке лихо в нашому краї”, – повідомляла у числі за 28 квітня місцева газета Kurjer Stanisławowski.
Це була вже не перша подорож Галичиною, яку відбула засновниця та багаторічна очільниця Єврейської спілки жінок (Jüdischer Frauenbund) 48-річна Берта Паппенгайм. Ще в жовтні 1902 року за завданням Першої німецької конференції щодо боротьби з торгівлею жінками вона разом зі своєю товаришкою Сарою Рабінович об’їздила галицькі терени, досліджуючи місцеву соціальну ситуацію.
У 1904 році Берта Паппенгайм опублікувала звіт про свою мандрівку Галичиною, в якому описала аграрну відсталість краю, початки індустріалізації та назріваючий конфлікт хасидизму та сіонізму. А вже 1906 року активістка заснувала жіночий гуртожиток у сусідньому з Франкфуртом місті Ной-Ізенбурку, в якому могли перебувати незаконнонароджені єврейські жінки, а також ті, яким загрожувала проституція чи продаж у сексуальне рабство. Бували там і галичанки.
Але ця непересічна особа була відомою не лише активізмом у сфері захисту жіночих прав (до речі, за здобутки у соціальній роботі німецький уряд на її честь навіть випустив поштову марку).
Берта Паппенгайм увійшла також в історію психотерапії – під іменем пацієнтки Анни О., метод лікування якої дав поштовх для розвитку психоаналізу. Саме про неї згадував славнозвісний Зиґмунд Фройд, коли 1909 року читав лекції про становлення цього методу в Кларкському університеті в Ворчестері (штат Массачусетс).
Берта Паппенгайм, 1882
Ще 21-річною дівчиною Берта Паппенгайм, мешкаючи разом із батьками, вихідцями з багатих ортодоксальних єврейських родин, у столиці Австро-Угорщини Відні, стала пацієнткою місцевого лікаря, доктора Йозефа Бреєра. Той діагностував у неї популярну тоді жіночу недугу – істерію, що виявляла себе невротичними симптомами: паралічем кінцівок, порушенням зору, плутаністю мови та галюцинаціями. Загострення хвороби, очевидно, було викликане тривалою хворобою та смертю батька, якого Берта доглядала.
Застосувавши до своєї пацієнтки метод гіпнозу, доктор Брайєр провокував її на спонтанну розмову, під час якої вона описувала свої відчуття та фантазії, а також пригадувала походження своїх неврозів. Зрештою, під час останнього гіпнотичного сеансу доктору Брайєру вдалося викликати спогади про той день, коли Берта, сидячи біля ліжка хворого батька, вперше пережила напад хвороби, супроводжуваний галюцинаціями. Після цього страждання дівчини припинилися.
Пізніше, після переїзду до Франкфурта-на-Майні, звідки походила її мама, зайнявшись громадською діяльністю й очоливши єврейський феміністичний рух у Німеччині, Берта Паппенгайм не любила згадувати цей епізод свого життя і не афішувала того, що вона й описана у психологічній літературі пацієнтка Анна О. – та сама особа.
Невідомо, чи Берта Паппенгайм знала, що, навідавшись до Станиславова, вона опинилася буквально за кілька кілометрів від родинного гнізда Фройдів (батько Зигмуда народився і провів перші 25 років свого життя у сусідньому містечку Тисмениці).
Тим часом у магістраті Станиславова під час засідання, яке відбулося 18 квітня під головуванням бургомістра Артура Німгіна, говорили про необхідність боротьби з азартними іграми у місцевих кав’ярнях. Із вимогою встановити жорсткий контроль над цими закладами виступив римо-католицький священик Айзельт, який назвав більшість кав’ярень міста “капищами Венери, в яких цілими ночами відбуваються азартні картярські ігри, руйнуються сім’ї та чиняться різні шахрайства”. Мабуть, “щоби два рази не вставати”, ксьондз Айзельт також звернувся з клопотанням до магістрату про необхідність впорядкування доріжок на місцевому цвинтарі.
“Бурмістр запевнив, що йому відомо про картярський азарт у кав’ярнях, які віддавна вже передані під нагляд поліції, але контролювати їх дуже важко”, – зауважив Kurjer Stanisławowski.
А причиною такої прискіпливої уваги міської влади до картярів став випадок із бухгалтером місцевого Позичкового банку Владиславом Гільчером, який привласнив 24 тисячі корон, з яких 3 тисячі програв у карти і втік із міста, покинувши молоду дружину з немовлям. Ця крадіжка грошей була такою резонансною, що про неї написав навіть краківський тижневик “Nowości Ilustrowane”, оприлюднивши деякі подробиці тієї справи, про які змовчали місцеві газетярі, та фотографію злодія, який “був здібним банківським урядником і міг з легкістю зайняти поважне місце у фінансовому світі”.
Як виявилося, бухгалтер Гільчер через відсутність готівки в касі отримав у директорів банку векселі, які й обміняв на “живі гроші”. Програвши в карти у Станиславові, він вирушив до Львова, де його також бачили у гральних закладах, а потім зник безслідно, очевидно, виїхавши до Росії або Румунії, куди мав завбачливо відкриті візи.
Краківські журналісти зробили закиди у бік станиславівської влади, яка недостатньо стежить за картярськими осередками в місті, та нарікали на те, що в Галичині взагалі мало пильнують за тим, щоби не допустити людей, які мають пристрасть до азартних ігор, до роботи у фінансових установах.
Поза тим, на засіданні магістрату не прийняли жодного рішення щодо заборони азартних ігор у кав’ярнях Станиславова. Натомість райці вирішили низку інших важливих для міста господарчих питань.
Зокрема, міські урядники доручили спорудження нової будівлі різні якомусь Давидові Лібесманові, а столярку (вікна та двері) у ній – спілці Мажевського, Шерера і Зільбера. Окрім того, попереднім власникам на три роки було продовжено термін оренди магазинів, які розташовувалися в ратуші, та яток на ринковій площі. А за право орендувати павільйон з рестораном у міському парку Адольф Клаар до лютого 1910 року зобов’язувався платити 500 корон щорічно.
Читайте також: Як понад сотню років тому банда грабіжників напала на потяг Станиславів – Львів