четвер, 26 квітня

Як сто років тому у Станиславові на саме Різдво "гайдамаки" зібралися

На саме Різдво 1908 року в Станиславові (тепер – Івано-Франківськ) зібрався велелюдний з'їзд членів Русько-Української радикальної партії, яких у той час поляки обзивали "гайдамаками" через виразне обстоювання інтересів українського селянства.

Як повідомляв "Kurjer Stanisławowski", пише на Збручі прикарпатський журналіст Богдан Скаврон, у залі місцевого ресторатора Седельмайєра (містився на території зруйнованої 10 років тому пивоварні на теперішній вулиці Новгородській) упродовж двох днів відбувалися збори, до яких долучилося близько 700 учасників, "серед яких переважали руські (себто, українські – ред.) селяни".

 

Броварня Седельмайєра

Треба зауважити, що перші установчі збори українських радикалів у червні 1892 року також відбувались у Станиславові. Спершу засновники партії Іван Франко та Михайло Павлик також планували провести їх у ресторації згаданого Седельмайєра, але через заборону міської влади їм довелося перенести зібрання до лазні на вулиці Фердинанда (тепер вулиця Низова). 

У 1908 році з’їзд радикалів минувся без жодних ексцесів. Як інформувала газета, на зборах були присутні: посол до австрійського парламенту Левко Бачинський, який розповідав про суть виборчої реформи 1907 року, засновник галицьких "Січей" Кирило Трильовський, який відзвітувався про свою парламентську діяльність, і "січовик" Яремко, бесідник з аграрного питання.

"Почесним головою з’їзду вибрано одного з найстаріших українських радикалів Михайла Павлика. А до президії увійшли доктор Данилович, доктор Макух, кошовий "Січі" із Жабйого [тепер селище Верховина на Івано-Франківщині. – ZСоловійчук і селянин Сандуляк", – повідомляв "Kurjer Stanisławowski".

Іван Макух у похилому віці

Активний на з’їзді доктор Іван Макух на той час провідив власну адвокатську контору у Товмачі (тепер – місто Тлумач на Івано-Франківщині) та мав намір того ж року балотуватися до Галицького сейму. Цей правник був уже доволі досвідченим політиком. Ще під час навчання у Львівському університеті він завдяки особистому знайомству з Іваном Франком і Михайлом Павликом перейнявся радикальними ідеями та деякий час видавав газету РУРП "Громадський голос".

Однак, попри тодішні депутатські амбіції, перемогти на виборах до галицького кураєвого парламенту Іванові Макуху вдалося щойно у 1913 році. А вже наступного року, одразу після початку Першої світової війни він був мобілізований до австрійської армії і став учасником бою з росіянами під Солотвином, звідки австріякам довелося відступити аж під Сіґет (на Закарпатті).

Одразу після листопадового зриву 1918 року Івана Макуха обрали головою Національної ради Товмацького повіту. До речі, саме за його порадою у грудні того ж року уряд ЗУНР перенесли до Станиславова (після відступу українців зі Львова). У січні 1919-го він фактично став прем’єр-міністром нової держави, очоливши Народний секретаріат ЗУНР. Щоправда, коли влітку Євгена Петрушевича під тиском обставин проголосили диктатором і він перебрав на себе всі урядові повноваження, Макух відмовився від посади в уряді і повернуся до свого Товмача.

У повоєнні роки він очолив Українську Соціал-Радикальну партію, а його заступником став Левко Бачинський – той самий, що його в січні 1908-го на згаданому станиславовському з’їзді радикали вже обирали своїм чільником. Як повідомляв "Kurjer Stanisławowski", Бачинського тоді обрали головою через його "гайдамацький виступ у парламенті".

КОМЕНТУВАТИ