fbpx

Як у Калуші унікальні дзвони відливали. ФОТО

Наша історія 20:42, 06.05, 2016

Ливарня дзвонів родини Фельчинських у Калуші працювала майже півтора століття: історія унікального підприємства обірвалася з приходом «червоних визволителів».

Історія успіху родини Фельчинських у Калуші розпочинається з Міхала Фельчинського, який у 1808 році започаткував фірму з відливання дзвонів. Із родинних переказів відомо, що Міхал був родом з Центральної Польщі. До Калуша потрапив, імовірно, з німецькими колоністами на межі ХVIII-ХІХ століть. Багато років відливання дзвонів проводилося "кочовим" способом: Фельчинський їздив від парафії до парафії і на місці відливав дзвони.

Як зазначає у своїй статті нащадок Міхала Фельчинського, Збігнєв Фельчинський з Тацішова, у Польщі людвісари (люди, які відливають дзвони. – Авт.) з’явилися у далекому XVI столітті. "Ливарник виходив у світ у Попельну середу, а вертався на Всіх Святих. У тому часі він жив при костьолі і готував усе для відлиття дзвона. Коли в ХІХ столітті з’явилася залізниця і дзвони можна було перевозити, людвісари почали провадити осілий спосіб життя”,  вказує автор. Саме так працював Міхал Фельчинський.

Через Калуш залізниця була проведена у 1912 році  у той час, як перша залізнична лінія на території сучасної України, Львів – Перемишль  у 1861 році. Однак постійний заклад ливарні у Калуші відкрив син засновника, теж Міхал, у 1854 році. З цього можна зробити висновок про вдосконалення методів транспортування дзвонів на місце їхнього встановлення вже в середині ХІХ століття. 

Наступним власником майстерні став син Міхала-молодшого Францішек, а пізніше  четверо синів Францішека: Людвік, Міхал, Ян і Каетан, які керували вже спілкою "Odlewnia Dzwonow Bracia Felczynscy Kalusz" ("Дзвоноливарня братів Фельчинських у Калуші".  Авт.). “Перед І Світовою війною успішно конкурували з німецькими фірмами з відливу дзвонів, які мали значні державні пільги",  зазначає науковий співробітник історико-краєзнавчого музею Калущини Уляна Панько. 

Калуш на той час був типовим провінційним галицьким містечком, яке населяла багатонаціональна громада: українці, поляки, євреї, німці. Фельчинські швидко посіли місце серед провідних громадян міста. До прикладу, у 1938 році на похорон Міхала Фельчинського з’їхалася чи не вся околиця. Були римо-католицький і греко-католицький священики, рабин, а похоронна процесія тяглася через усе місто,  згадує Валерія Фельчинська, на той час студентка Львівського університету.

Перед І Світовою війною найстарший із братів, Людвік, разом зі ще двома компаньйонами відкрив дзвоноливарню у Перемишлі. Фірма отримала назву "Odlewnia Dzwonow Bracia Felczynscy Kalusz-Przemysl". У 1939 році там відлили великий дзвін вагою 6 тонн для Люблінської катедри.

Після закінчення І Світової війни розпочинається нова віха в історії ливарні. Віха, яка стала найуспішнішою. Майстерність людвісарів Фельчинських зросла до рівня "вищого пілотажу". 

Незважаючи на війну, яка щойно закінчилася, і традиційну для таких часів економічну кризу, Фельчинським удалося налагодити успішне та процвітаюче виробництво. Розширення можливостей та торговельних оборотів, звісно, вимагало і збільшення площі. Тому у 1920-х роках на тодішній вулиці Сівецькій, 10 (сучасна вул. Дзвонарська, 7.  Авт.) було збудовано нове приміщення офісу та майстерні ливарні. Саме дзвони із цієї ливарні завойовували численні нагороди на світових та локальних, загальнодержавних виставках. Саме на цьому факті наголошувалося у рекламно-інформаційному буклеті, який був виданий у Станиславові у 1939 році на честь 130-річчя ливарні. Зауважу, що він був україномовний, незважаючи на те, що самі Фельчинські були поляками. Та і державною мовою на той час у Галичині теж була польська. 

Вироби фірми стали настільки популярними, що перед ІІ Світовою їх уже підробляли.

Дзвоноливарні Калуша та Перемишля проіснували до "золотого вересня" 1939 року.

У Калуші червона армія відразу реквізувала дзвоноливарню. Катажину Фельчинську з дочками Іреною та Ядвігою вивезли у Сибір, де вони перебували до 1946 року. Дзвоноливарню у Перемишлі закрили нацисти. Брати Каетан і Ян переїхали до Людвіка у Перемишль. Під час окупації утримували слюсарну майстерню, робили кінські підкови.

Після війни Людвік Фельчинський поновив виробництво дзвонів.

А що ж сталося з приміщенням калуської ливарні? У майстерні розмістився торговий павільйон ринку. У приміщенні офісу ливарні працюють заклади харчування.

Дзвони Фельчинських збереглися у Калуші та багатьох інших містах і селах України. Ливарну справу продовжує родина Фельчинських у Польщі. Один дзвін, вилитий там, Януш Фельчинський подарував у 1991 році парафії св. Миколая у Калуші. Ще один уже згодом був придбаний для храму Святого Духа на Височанці.

Інна Кобзан
 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: