Про що на початку першої декади квітня 110 років тому писала газета Kurjer Stanisławowski, нагадав на Збручі відомий прикарпатський журналіст Богдан Скаврон.
Сенсацією було зовсім не те, що до рук правосуддя потрапив рекрутовий махінатор: у той час таке явище було доволі поширеним в Австро-Угорщині. За оприлюдненою статистикою, наприкінці XIX століття призову до армії уникав кожен 10-й рекрут, а у 1908-му – вже кожен третій. У 1912 році до призовної комісії не з'явилися 30% львів'ян, хоча ще у 1885-му таких було менше за 3%. Рекорди галичан били лише хорвати: там бранки уникали 45% призовників.
Високий відсоток ухильників пояснювався тим, що чимало мешканців Галичини у той час емігрували за океан – в Аргентину або Канаду. Але навіть ті, хто залишався на батьківщині, не надто охоче йшли відбувати військову повинність. Для таких у Галичині існували цілі контори, які займалися підкупом рекрутових комісій і за невелику плату давали поради, як правильно "відкосити" від військової служби. Зокрема, за кілька днів до проходження комісії призовникам рекомендували працювати ночами, а в останню ніч взагалі не лягати спати, щоби на призовній комісії мати виснажений вигляд. Контори не гребували брати гроші навіть з тих наївних хлопців, у яких і без того не було шансів пройти медкомісію. Бували випадки, коли певні особи допомагали призовникам симулювати фізичні каліцтва, втираючи в очі тютюн, щоби викликати хронічну сльозотечу, або змащуючи їм рани різними мастиками, щоби вони довго не заживали.
Калуш. Черга рекрутів до поборової комісії
Найчастіше ж аферисти просто підкуповували лікарів призовних комісій, а тих, кого все-таки визнавали придатними до служби, відправляли в еміграцію за океан. Підкуплені чиновники псули призовні списки так, щоби потрібні прізвища неможливо було прочитати, – наприклад "ненавмисно" проливали чорнило в потрібних місцях. Відкупитися можна було 100-350 коронами (середня зарплата робітника у той час становила близько 100 корон на місяць).
Газета не повідомила, в який саме спосіб Шулім Лібліх допомагав мешканцям Станиславова "косити" від армії, проте зауважила, що певну допомогу в його махінаціях надавала його родичка – така собі панна Райс. Махінатор пообіцяв їй за посередницькі послуги винагороду у розмірі 10 тисяч корон.
"Коли панна Райс нагадала про обіцянку, пронирливий Лібліх відмовився виплачувати гроші, стверджуючи, що посередниця вже отримала все в інший спосіб – від тих людей, яким носила листи", – повідомляв Kurjer Stanisławowski.
Обурена відмовою панянка звернулася за юридичною допомогою до станиславівського адвоката Абрагама Дарма, щоби той через суд домігся від Лібліха належної їй винагороди. Дізнавшись про це, аферист зустрівся з адвокатом і, щоби справа про його махінації не набула розголосу, підкупив його шаленою на той час сумою – 1200 корон. Але про цей хабар дізналися в прокуратурі.
"Відповідальний за розслідування радник пан Шнайдер, отримавши доказ хабарництва, ухвалив заарештувати в суботу пополудни Лібліха і того ж дня надвечір – доктора Дарма", – повідомила газета, зауваживши, що вже наступного дня обидва арештанти вийшли на свободу, оскільки панна Райс підтвердила, що переговори адвоката та її спільника в рекрутських аферах велися з її відома та за її згодою. Але, попри звільнення обидвох фігурантів з-під арешту, крапку у цій справі ще не було поставлено…
До речі, відповідно до ухваленого 1868 року закону (Wehrgesetz) термін військової служби в австро-угорській армії становив два роки, на флоті – чотири. Загалом в Галичині діяли 18 районних відділень, що займалися набором рекрутів, одне з них було й у Станиславові.
Того року (як повідомляв у тому ж числі Kurjer Stanisławowski) набір до війська відбувався упродовж 5 та 6 квітня. Загалом у місті тоді було 450 парубків призовного віку (до австрійської армії призивали до досягнення 32 років), але до рекрутових комісій прийшло лише трохи більше половини – 234. Придатними до служби у війську було визнано лише 67 із них. Можна лише здогадуватися, якою була заслуга в досягненні такої різниці таких людей, як Шулім Лібліх та його помічниця.
Треба сказати, що до австрійської армії набирали не лише призовників, але й добровольців (охотників), які несли службу упродовж лише одного року (їх так і називали: "однорічні охотники"). Того року в Станиславові зголосилося до добровільної військової служби 40 осіб, але тільки половину з них медична комісія визнала придатними до військової служби. Тобто відбір до армії в ті часи був досить-таки прискіпливим.
По досягненні 32-річного віку чоловіки до війська не призивалися, але вони могли стати членами теренового ополчення (ландштурму), а за необхідності (наприклад, під час оголошення загальної мобілізації) їх могли розподілити у піхотні полки. До того ж під час мобілізації з таких осіб у Самборі, Стрию, Заліщиках і Станиславові формували спеціальні сотні для охорони мостів через Дністер.
Читайте також: Арешт банди "ведмежатників": як продавці яблук у Станиславові 100 років тому банк врятували