Акцію започаткувала на своїй сторінці громадська активістка, журналістка Настя Мельниченко, повідомила УП.
"Я хочу, аби ми не оправдувалися "я йшла у спортивках серед дня, а мене все одно схопили". Бо нам не треба оправдуватися. Ми не винні, винен ЗАВЖДИ насильник", – пише вона.
Мельниченко звернулася до жінок з проханням говорити про свій негативний досвід: "Я знаю про рани, але також знаю, наскільки проговорювання важливе для подолання психотравмуючих подій. Тому і заохочую говорити. Іноді для зміни суспільних норм необхідно приватне зробити публічним.
Вона оприлюднила свої особисті історії під хештегом #яНеБоюсьСказати:
"Я не боюсь говорити. І я не почуваюся винною.
Мені 6-12 років. До нас приїздить родич. Він любить посадити мене собі на коліна. В якийсь момент, коли я вже стала підлітком, він хоче поцьомати мене в губи. Я обурююся і тікаю. Мене називають "нечемною".
Мені 13 років. Я йду по Хрещатику, несучи додому по пакету продуктів у кожній руці. Минаю відрізок від КМДА до ЦУМу. Скоро мій дім. Раптом дядько, що іде назустріч, різко міняє траекторію руху і з розгону хапає мене між ніг. Він хапає так сильно, що аж припіднімає мене на руці. Я у такому шоці, що просто не знаю, як реагувати. Дядько відпускає мене і йде спокійно далі.
Мені 21. Я розійшлася з психопатом (справжнім, клінічним), але забула у нього вдома дідусеву вишиванку, яку позичала йому. Я йду до нього додому. Він мене скручує, силою роздягає і прив'язує до ліжка. Ні, не гвалтує. "Просто" робить боляче фізично. Я почуваюся безсильно від того, що не можу ніяк вплинути на ситуацію. Він фоткає мене голу і грозиться викласти знімки в інтернеті. Я ще довго боюся розповідати про те, що він зі мною робив, бо боюся фоток в інтернеті. А боюся я через те, що дуже соромлюся свого тіла (смішно згадати тепер).
Я доросла. Вперше в житті погоджуюся зняти домашнє порно-відео. Після того, як розійшлася з хлопцем, він погрожує викласти відео в мережу. Я попереджаю усіх через фейсбук, аби ждали) Я доросла, і шантаж на мене не діє.
Чи задумувалися чоловіки, як воно: виростати у атмосфері, коли до тебе ставляться як до м*яса? Ти нічого не зробила, але кожне вважає себе в праві тебе трахати і розпоряджатися твоїм тілом. Я знаю, їм навряд чи дійде. Я б взагалі нічого не пояснювала, але їх, на жаль, половина людства. Тож нам, жінкам, важливо говорити про наш досвід. Важливо робити його видимим. Будь ласка, говоріть. #яНеБоюсьСказати
УПД. Веліна підказала запропонувати і чоловікам розповісти про сексуальні домагання до них. Велкам!"
У коментарях під її постом та окремими публікаціями дівчата розповіли історії випадкових перехожих чи знайомих, які їх ґвалтували; про вчителів, сусідів та родичів, які демонстрували їм статеві органи; однокласників, які задирали їм одяг та знущалися; колег та керівників на роботі, які їх домагалися тощо.
На флешмоб відреагував відомий художник Ілля Стронговський. Під хештегом він запостив свої дитячі спогади про сексуальне насилля:
"Коли у старших класах я волонтерив на телефоні довіри, таких історій були десятки щодня. З крутішим ґрадусом – реґулярне зґвалтування батьком чи вітчимом, чи навіть студентом на практиці в школі, дехто і про аборти від такого розповідав; історії про "по кругу" в дитячих таборах, з або без вихователем; публічне приниження за відмову – з публічним же безкарним рукоприкладством. І все це з вимогою мовчати під страхом смерти. У мене кров стигла, а для них то була буденність.
Мене теж харасили з самого дитинства: пам'ять відштовхує спогади, але років у 5 мене в Пітері затягли у під'їзд, роздягли, мацали, але не зґвалтували, мабуть, не спромігся, під'їзд був сусідній від нашого дому. Я вдягнувся, повернувся додому, але мовчав, бо соромно.
Подібне було у років 11 з машиною і старшими пацанами. Членами тицяли, погрожували, але були перезбуджені й налякані, то теж обійшлося. Далі статеве життя теж не без нехорошого було, з відвертим психологічним насиллям.
Якось під час пошуків роботи мені прямо запропонувала секс старша жінка в обмін на вакансію. Я знизав плечима і погодився. Тоді її чоловік невчасно завітав до кабінету.
Пригадав точно не все.
І так, я сам мацав дівчат, як малим був, друзі підзуджували. І не завжди секс був за моєю згодою чи згодою партнерки. І харасмент з мого боку теж часто проявлявся і, можливо, вигулькує. Стежу за собою, бо часто то проявляється на цілковито буденному неусвідомленому рівні. Що значить, що нас так виховують. Дівчат – із комплексом жертви, хлопців – із комплексом насильника. Збоченців і хворих вистачає, але першопричина – у нас суспільство під це заточене.
Тому я фемініст. Тому мені не байдуже і тому про це треба говорити – голосно і без страху. Тому Настя і дівчата молодці, і, сподіваюся, з цього виросте якийсь тематичний проєкт".