вівторок, 20 листопада

Юлія Мостова: Що нам робити?

Лекція Юлії Мостової записана в рамках 11-го Щорічного молодіжного форуму стипендіальних програм "Завтра.UA" та "Всесвітні студії" Фонду Віктора Пінчука.
Юлія Мостова - співзасновниця і головний редактор тижневика "Дзеркало тижня". Юлія Мостова - співзасновниця і головний редактор тижневика "Дзеркало тижня".

Я хочу поговорити з вами не тільки як з майбутніми фахівцями (хоча і це дуже важливо, бо у нас зараз суттєва інтелектуальна кровотеча в країні). Я хочу поговорити насамперед як з громадянами. Думаю, ви вже здогадуєтесь, що для того, щоб реалізувати себе в нашій країні, вам доведеться багато боротися за соціальну екологію свого існування, за якість середовища і чистоту, в якому ви будете себе реалізовувати. Дзеркало тижня протягом 24 років була тією газетою, яка викривала найбільші корупційні схеми в нашій країні: ми дуже боролися за це. Та, знаєте… минали роки, десятиліття: змінювалися президенти, оточення, змінювалися склади Ради, а, по суті, нічого не змінювалось. Ми відтворювали все те саме – тільки тепер у профіль.

Ви ніколи не замислювалися чому?

Є тільки два питання: хто винен і що робити? І я дійшла висновку, що зараз мене відповідь на питання «хто винен?» не цікавить. Підходи не змінилися: ні на горі, ні в поліклініці, ні в Київенерго – ніде. Мене цікавить "що робити?". Нас всіх має цікавити відповідь на це питання.

Та перед ним: а робити з чим?

Робити з нами. Ви знаєте, ми можемо дуже довго говорити про те, що державний організм хворий багатьма хворобами: застарілими і гострими. Ми можемо говорити, що необхідно реформувати та лікувати окремі органи: може, ГПУ, може, Мінздрав, Міносвіти, поліцію, ВР… Та згадайте: справа в тому, що ми відтворюємо ту саму якість на кожних наступних виборах.

Чому?

Бо хвора та вражена клітина. Ми маємо змінитися для того, щоб змінилася наша країна: щоб змінилися окремі органи та організм державної влади в цілому. Чому ми вражені? Це не сьогодні відбулося і не тільки при "совку". Це – віки існування давньої нації без постійної державності. Ось що з нами насправді зробив цей досвід.

Що з нами відбулося? Ми, знаходячись під чужою владою, перестали довіряти одне одному. Ми навчилися віртуозно виживати самостійно або забезпечувати власну родину будь-якою ціною. Але ми не навчилися жити громадами – тим більше країною.

Ви знаєте, скільки партій зареєстровано в Україні? 354 партії – без тих 80, що вже спочивають з миром, адже закрилися. Так, ми можемо сказати, що це наслідки роздержавлення після Радянського Союзу. Проте чи знаєте ви, скільки в Україні станом на попередній місяць зареєстровано ветеранських АТОшних організацій? 1021. Для чого? Це вже інше питання. Можете спробувати самі зрозуміти.

І от це все розсмикування на маленькі завдання насправді звузило рамки задач, які ми перед собою ставимо. І це не дає нашій країні нікуди рухатись. Немає проривних планів. Я не зрозуміла, якщо зникла метрополія, то нам ніхто не скаже збудувати новий Південмаш? Ми що, самі собі не можемо ставити амбітні, серйозні, кластерні, на знаходження своєї ніші в світовому розподілі праці завдання? Це маємо робити ми, ніхто інший: не МВФ, не Москва, не Вашингтон. Ми маємо навчитися самі ставити собі амбітні, складні завдання.

Проте з цим дуже важко. Знаєте чому? Це третій наслідок нашого колоніального стану: відбулася страшна річ: насправді протягом цих віків виживання ми змінили зміст слова "розумний" на "хитрий". Хитрі не розвивають країну. Насправді хитрість – це страшно, особливо у владі: вона паразитує на щирості, на наївності. Іншими словами, на "лоховстві". Ми ніколи не наберемось того цинізму, щоб протистояти хитрості. Але ми можемо привести до влади розумних, які мають плани, бачення світу, пам’ятають, що таке порядність. І які є драйверами життя, а не віртуозами виживання.

Знаєте, скільки молоді ходить на вибори? Це таємні цифри досвідчених політтехнологів. Виявляється, в віковому проміжку між 18-29 роками на вибори ходить ¼ популяції. А серед людей віком 60+ на вибори ходять 80+%.

І ще один момент. Відтік мізків. ДТ проводило дослідження української еміграції: воно називалося "кровотеча". Серед інших, мета – дослідження обсягу, намірів та причин, чому люди їдуть з України, було одне питання: "для вас Україна – це?" І варіанти:

  1. Земля моїх батьків, тому ми маємо об’єктивно розбиратися з нашою історією та керуватися традиціями.
  2. Земля моїх дітей, головне – спільна робота на майбутнє, а історичні дискусії не пріоритет.
  3. Просто місце мого проживання.

Перший варіант обрали 58% опитаних наших земляків. Лише 28% проголосували, що Україна – земля наших дітей.

Це і мій вибір. Україна – земля наших дітей. Я втомилася жити в країні, яка штучно розрізана та розкреслена на городики: політичні, економічні, ціннісні, вікові, сексуально зорієнтовані. Ми надзвичайно різні. Але справа в тім, що ця різність змушує нас через той самий колоніальний досвід вибудовувати бар’єри тоді, коли нам потрібна синергія цих барв.

Чи не важливе нам коріння? Звісно, важливе, надзвичайно важливе: хто ми є, звідки ми. Але не можна зосереджуватися лише на корінні: ми маємо рости, тягтися в гору – до сонця, до неба, до відчуття життя – свого, своїх дітей, не тільки пращурів.

Насправді, я вважаю, що єдине, що ефективно руйнує бар’єри, – це творення. Ми маємо навчитися довіряти одне одному, об’єднуватися, ставити перед собою великі завдання, ми маємо доходити до перемоги.

Декілька маленьких символічних прикладів: якщо масштабно подивитися на нашу країну, то байдуже, хто підніме авіабудування, яке рухнуло та продовжує валятися. Це буде об’єднання сумчан та волинян або харків’ян та львів’ян – неважливо. Головне, щоб воно трималося в повітрі, а не валялося запчастинами на землі, а ми витрачали мільярди на  закупку б/ушних французьких гвинтокрилів, коли наша авіація загнулась. Розумієте? Тут немає значення – Захід чи Схід – бо це велике завдання. Немає значення, чи люди транссексуали, гетеро, гомосексуалісти, трансгендери, коли вони працюють над крутими айтішними проектами, які купують або втілюють тут. Це не має жодного значення. Як не мають жодного значення релігійні установи людини: католик, КП, МП, греко-католик – якщо люди креативно займаються енергозбереженням, вибудовують системи і приводять в гармонію сили природи і місткість покладів наших кишень. Вони не можуть об’єднуватися? Ви, молоді, думаєте, що ви не можете об’єднатися з дорослими?

Є сором, один з небагатьох соромів. Насправді, Україна п’ятий рік постачає в Росію весь обсяг титанової сировини. Боєголовки градів, лиття винищувачів, літаків, підводних човнів, корпусів, "Боїнги" та "Аербаси" відливаються з нашого титану на заводі в Уралі, збудованому нашими науковцями та фахівцями при тому, що в нас є копалини, кар’єри, гоки, заводи, що переплавляють титан, а також вчені. Проте у нас немає замкненого циклу виробництва. Ми що, всі кіоскери? Якщо ми не змінимо цей підхід, років через п’ять жінки будуть сидіти тільки у МАФах, а чоловіки, – озброєні, здичавілі, – будуть битися за контроль цього МАФу, бо більше нічого в країні не залишиться, якщо ми не усвідомимо, що насправді маємо змінювати власний масштаб задач, масштаб себе і масштаб країни, відповідно. Тоді можна справді на щось розраховувати.

І ще одне: багато читаю і слухаю – говорять про технології. Блокчейн – наше все: наша калина та лелека навіть. Тут є що додати. Технології – надзвичайно круто. Але ставитися до них варто спокійно і дуже практично, без фанатизму. Перед Першою світовою війною багато експертів були переконані, що вона ніколи не почнеться: тільки божевільний може почати Світову війну. Адже було винайдено зброю масового ураження, яка має стримати все безглуздя політиків: кулемет. Але ж не втримало. Знаєте, коли було винайдено телебачення, всі думали: це буде просвітництво, злу кінець – буде тільки добро, яке випромінюватимуть екрани в кожній родині світу. Трохи не так вийшло. Тепер блокчейнізація – це супер і класно. Просто хочу сказати, якщо всім бабусям, та і не тільки – навіть студентам, поставити термінали для голосування – де гарантія, що вони перед тим біля Сільпо або на Майдані біля партійного намету не візьмуть 1000 грн і не проголосують кнопочкою за того, хто насправді їм за це заплатив? Рівень необхідно свій піднімати. І дуже важливо в ці техногенні часи, які будуть лише розвиватися та примножуватися, залишатися людиною.

Це не так просто. Хто читав "Sapiens", пам’ятає, що всередині нас сидить звір – наша тваринна природа. Згори на нас тисне те, що називається big data, яка все знає та пропонує, а також гаджети, які імітують нашу несамотність. Так ось: всі ці речі сплющують нас. І лишається лише тоненький прошарок – людина: між техніком і звіром.

Залишайтеся людьми! Наш час дуже непростий. Я хочу сказати, що зараз ви, звичайно, сповнені конструктивної та творчої енергії, бо ви набуваєте знань, торуєте свій шлях у житті. Та прийде час і вам доведеться цією енергією ділитися. Насамперед зі своїми дітьми. Звичайно, їх виховуватиме смуга світла з вашого кабінету. Але навіть якщо в той час у голові вже будуть чіпи, які поєднуються зі штучним інтелектом, – просто прийдіть, сядьте на ліжко, запитайте про друзів, витівки, про ворогів та опонентів, про маленьке, але таке важливе перше кохання. Дружіть зі своїми дітьми.

Дружіть зі своїми батьками: немає більшої муки, коли хочеться сказати "вибач" або теплі слова, але вже немає кому. Вони не такі відсталі, як здається. Мені в наступному місяці буде 50. Моєму чоловіку – 60. Ми не лише ділимось досвідом, підсовуємо своїм дітям книги для читання: Давидовец, "Інтернат" Жадана, Мойзес Наим "Занепад влади", той самий Харарі. Але це дорога зі зворотним рухом: вони нас навчили, чому щенячий погляд не тільки в Сема Вінчестера, а і в Джона Сноу. Ми відрізняємо Arctic Monkeys від Imagine Dragons, ми знаємо, що лизунів можна робити з Perwoll. А найбільше щастя – їхати разом в машині і як дурні волати, бо зустрічаємо зорю з Бумбоксом – і більшого щастя не треба. І це – батьки і діти; громадяни і країна; різні віки; стара і нова дати. Та головне – щоб у нас був масштаб. Не скукожуйтесь. Не виживайте – живіть! Будьте розумними – не будьте хитрими. Довіряйте людям. Утворюйте мережі.

Я переконана, що Україна – земля наших дітей. Вона ваша.

Джерело - Новоє время

КОМЕНТУВАТИ