fbpx

З Донбасу на Франківщину переїхала жінка із десятьма дітьми

Суспільство 12:50, 19.12, 2014

У Крихівці, приміське село Івано-Франківська переїхала жінка з Луганської області Олена Кузьменко, яка сама виховує десятьох дітей.

«Ми виїхали з Алчевська ще у травні, коли тільки почалися ті заворушення, діти навіть в школу не доходили, але я розуміла, що треба їх звідти забирати, – каже Олена Кузьменко. – У нас в місті боїв особливих не було, його зразу зайняли ополченці і почався бардак. От у мене був магазин у торговому центрі – прийшли, сказали, всім забиратися… Я рада, що діти того всього не бачили, ми поїхали, коли ще не було вибухів, обстрілів».

Той неспокійний час сім’я думала перечекати на дачі в Бердянську, куди їздили кожного літа. Чекали, прийшов вересень, дітям треба у школу, та й на дачі не перезимуєш. А вертатися з дітьми в окуповане місто мама не збиралася, пише «Репортер».

«З дачі до найближчої школи треба було йти півтори години, транспорт ходить двічі на тиждень, – продовжує жінка. – Шукала квартиру в Бердянську, але там повно переселенців, ціни дуже високі. Тоді зідзвонилися з Алчевськом і дітям видали путівки у санаторій в Яремче. Так ми тут і опинилися».

Поки школярики були в санаторії, жінка шукала житло, знайшла двоповерхівку у Крихівцях, каже, ще й дуже дешево – дві тисячі на місяць.

«Почали облаштовуватися, зі старшою дочкою та найменшими, які ще не ходять в школу, поїхали на дачу за речами, – каже пані Олена. – Тут нам служби помогли з ліжками, ковдрами, подушками, бо в будинку було лиш кілька диванів та одна шафа. Якби були гроші, самі б щось купили, але як з Бердянська поїхала, не отримували виплат. То трохи в цьому плані важко, вони в школу ходять… от Сашкові треба ручку чорнильну купити, а поки нема за що… Але вже всі документи оформили, обіцяють, що на днях гроші будуть».

Життя їхньої сім’ї пані Олена усіма силами намагається направити у звичну колію. Усі школярики вже ходять в крихівецьку школу, старша Ксюша перевелася у франківське училище. Ці діти звикли, що їхній день заповнений гуртками і секціями, значить, і тут вони мають їх відвідувати.

За домом їм відчутно болить, хоча не стільки за будинком, як за всім, що з ним пов’язано.

«В Алчевську лишилася старша дочка, вона вже одружена, чекає дитину, каже важко, страшно народжувати, – зітхає Олена Кузьменко. – Вчора дзвонили родичі, заходили в наш дім, кажуть, обікрали все, вікна побиті, були морози, то труби потріскали. З будинком батьків те саме – вже два рази грабували. Бардак повний і навіть нема куди поскаржитися».

Крім 10 дітей, які зараз тут, є ще троє, яких теж виховала ця жінка. Вони вже дорослі і кожен живе своїм життя.

 «Почалося це дуже давно, я ще була студенткою і так вийшло, що познайомилась у лікарні з хлопчиком, якому було чотири роки, Вова звати, – згадує вона. – Стала провідувати, прив’язалася. Він був із притулку і його мали відправити в інтернат. От завідуюча і каже – хочеш, бери під опіку. Батьки були в шоці, куди, ти ж така молода, із заробітку – лиш стипендія. Але я оформила опіку. І батьки змирилися».

Коли закінчила інститут, одразу стала займатися підприємництвом, вирішила – бере під опіку ще одну дитину, дівчинку Наталю. Потім їх обох всиновила.

Зараз сім’я обживається і чекає, поки з Бердянська приїдуть дідусь з бабусею.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: