"Я хочу розказати вам про велику Людину. Я розповім про Героя, про цвіт нашої нації та приклад для наслідування, якого ми всі втратили", – так розпочав свою розповідь у соцмережі про загиблого Віталія Сенюка волонтер Ян Осока.
Як повідомляв КУРС, 45-річний франківець, капітан 24-ї бригади Збройних Сил України, начальник розвідки одного з батальйонів Віталій Сенюк загинув 14 січня 2017 року в Луганській області.
Віталій Дмитрович Сенюк народився 08.07.1971 року у селі Острівець Городенківського району Івано-Франківської області.
"Спочатку проживав у селі, підлітком поїхав навчатися до війського училища, а вже коли став військовослужбовцем, постійно з сім'єю переїжджав з місця на місце, куди кидала його доля (Чортків, Коломия, Івано-Франківськ)", – розповідає Ян.
Закінчив Ачинське військово-авіаційне технічне училище за фахом "старший технік літаків". Спочатку був у званні старшого лейтенанта, потім – капітана, нагороджений нагрудною медаллю за зразкову службу.
"Віталій Дмитрович дуже любив своїх дітей, а у їхньому вихованні була присутня крапелька військового духу, тато вчив їх порядку та дисципліні, релігійності та вмінню любити та прощати", – йдеться у розповіді.
Любив відпочинок із сім'єю, подорожі, тварин, полювання, а також риболовлю, він ніколи не сидів на місці, захоплювався ковальською справою, зараз у Острівцях є його робота – велика кована брама, зроблена його золотими руками, що не цуралися будь-якої роботи.
"Дуже добрий, завжди більше допоможе комусь, аніж собі, надзвичайно життєрадісний, він радів усьому, що у нього є, всім говорив, що у нього найкраща сім'я, діти і життя, хоча жити у сім'ї військових – це не завжди весело і добре, були часи, коли навіть на хліб не було грошей", – згадує волонтер.
Незважаючи на те, що після 20 років служби Віталій Дмитрович був на пенсії, переніс операцію на спинному мозку і міг нікуди не йти, він записався добровольцем у 2014 році, коли в його країну прийшла війна.
"Сидіти в штабі – то було не його. Це була надзвичайно сильна духом Людина, зразковий офіцер та командир, йшов туди, де гаряче, разом із простими солдатами, підміняв їх, допомагав, захищав, адже знав, що у нього є молодий син, такий, як і вони, ці солдати, він просто був батьком їм усім. У нього було велике серце, люди не бачили, щоб він конфліктував з кимось", – йдеться в повідомленні.
Був капітаном, начальником розвідки батальйону 24-ї окремої механізованої бригади.
За 3 роки війни Віталій Дмитрович пройшов багато пекельних місць, але завжди пліч-о-пліч з побратимами зустрічав небезпеку та не ховався. Він казав, що синдром війни затягнув його з головою, і він буде там до самої нашої перемоги.
Загинув 14 січня близько 15.00 в районі села Новоолександрівка Попаснянського району Луганської області внаслідок прямого попадання протитанкової керованої ракети в автівку, в якій він їхав, смерть була миттєвою.
"Завершується розповідь, я спробував посіяти в ваших серцях пам'ять та подяку цій Людині, яка три роки боронила нашу землю та охороняла наш сон. Спіть, капітане. Ви виграли свій бій", – написав Ян Осока.
Завтра тіло капітана мають привезти додому. У нього залишились батьки, дружина, молодший брат та троє дітей.
Поховають Героя 19 січня на Алеї Слави поблизу села Черніїв.
Панахида відбудеться 19 січня в церкві Християн Віри Євангельської по вул. Мочульського, 1 о 10.00.