На Мюнхенському літературному фестивалі Українську програму представляють понад 20 авторів. Серед них Андрій Курков, Сергій Жадан, Юрій Андрухович, Софія Андрухович.
Кураторкою фестивалю та організаторкою його Української програми є письменниця з Франківська Тетяна Малярчук, яка живе і працює у Відні.
З першого дня фестиваль мав виразні українські акценти. Відкрили його, як повідомляють на фестивальній сторінці у фейсбуці, українською музикою, політичними вітаннями, зворушливими вступними виступами Тетяна Малярчук та Андрій Курков.
На другий день фестивалю в межах Української програми виступили письменники Артем Чех та Артем Чапай, які зараз у лавах ЗСУ захищають Україну. Вони прочитали свої найсвіжіші твори і розповіли, як це – бути в окопах, повідомила Тетяна Малярчук.
На виступ Сергія Жадана зібралося більше як тисяча людей.
“Він пише вірші, він пише романи, він пише пости, він співає, він подорожує, він виграє нагороди, він збирає гроші для солдатів на передовій, він заохочує інших, він робить все, тільки не здається. Типова біографія центральноєвропейського письменника”, – представляла письменника публіці кураторка.
Також у програмі кількох перших днів Мюнхенського літературного фестивалю були демонстрація фільму “Троянди Кабаре” (2021) режисерки Ірени Стеценко, яку супроводжував виступ гурту Dakh Daughters. Та камерна опера “Перехожий” про кохання, ніжність та тендітність життя за мотивами віршів українського поета Василя Стуса. Її вже назвали родзинкою #litmuc22 Форуму кураторства Тетяни Малярчук.
Гаслом кураторської програми стало — «Будь вільним — розкажи нову історію про Центральну Європу». Вона триває з 16 по 25 листопада. Сам фестиваль проходить з 16 листопада по 4 грудня.
Стрижень програми літератуорного фестивалю — діалог між німецькими та центрально-східноєвропейськими авторами, країни яких сформувалися під впливом колишнього Радянського Союзу.
Тетяна Малярчук у коментарі Читомо розповіла, що цей осінній літфест Мюнхенського літературного дому ― грандіозна подія з величезною медійною увагою, кількома пресконференціями, десятками інтерв‘ю: «Якщо культурний фронт і має сенс, то саме на таких майданчиках. Моїм завданням було спланувати вісім днів, сформулювати загальну концепцію та окремі теми дискусій і читань, запропонувати авторів і модераторів. В якийсь момент я зрозуміла, що єдино правильним рішенням буде спробувати змінити контекст сприйняття української культури в Німеччині – представити її не в російському сусідстві, а в центральноєвропейському, куди ми, власне кажучи, з нашими цінностями і уявленнями про гідність і свободу повністю належимо».
Тетяна розповідає, що намагалася планувати події так, щоб дати голос цілому центральноєвропейському регіону: українським, польським, литовським, болгарським, албанським, угорським, чеським, фінським авторам та інтелектуалам: «Водночас хотілося зіткнути у Мюнхені дві реальності, нашу, центральноєвропейську, позначену вічним страхом щезнути чи бути знищеними, і так звану Західну, яка ще донедавна сприймала Україну майже виключно очима російської пропаганди. Це зіткнення дуже болюче для обох сторін, але воно необхідне, якщо ми хочемо вийти з війни переможцями й стати повноцінною частиною європейської спільноти. Але що таке ця європейська спільнота? Чи вона взагалі існує? Чому вона допустила нову війну на своїй території? Чому дала спокусити себе дешевим газом і шармом агресивної автократії? Де проходять ці розломи розуміння і порозуміння?»
Письменниця додає, «що всі події проходять з повними залами, а деякі, як-от розмова Андрія Куркова з нобелівською лауреаткою Гертою Мюллер чи виступ військових Артема Чеха і Артема Чапая, ― взагалі історичні. Німеччина змінюється, Європа змінюється, вона починає нас, своє занехаяне підсвідоме, слухати. Як післявчора влучно сказав болгарський письменник Георгі Господінов: нас обманювали так часто, що, можливо, тепер ми трохи краще розуміємо, що таке правда і яка її ціна».