Атовець з Калуша Віктор Чернега з позивним Бандера»вже рік займається тим, що зустрічає загиблих героїв, організовує для них почесний кортеж і підтримує їхніх рідних.
У Віктора Чернеги позивний Бандера, дали побратими. Віктор був мобілізований у третій хвилі, служив у Нацгвардії, розповідає Репортер.
Після АТО Віктор їздив на схід як волонтер, налагоджував мирне життя вдома. І знову війна. Як і всі його побратими, пішов у військкомат. Не пройшов, бо в листопаді 2021 року йому зробили ендопротезування кульшового суглоба. Каже, якби не нога, був би на війні. Зараз він записаний у теробороні.
Коли у Калуській громаді почалися перші втрати, для Віктора то було найгірше, адже це побратими, яких добре знав – Ігор Чошко й Володимир Кушлик. І тоді голова спілки учасників АТО/ООС Калущини Олександр Соколовський запитав Чернегу, чи він би міг взятися за поховання, аби гідно зустрічати героїв і проводжати їх в останню дорогу. Уже рік як Віктор саме цим і займається.
Є закрита група вшанування пам’яті. Після того як на військкомат приходить повідомлення про загибель, його подають туди. Віктор має контакти евакуаційних екіпажів, які везуть загиблих, і вирушає їм на зустріч. Йому допомагають інші побратими, також атовці – Василь Гриньків та Іван Кудибін.
Також Віктор на зв’язку з калуськими активістами, владою та корегує їх, коли буде кортеж. Тоді при в’їзді у місто формується колона. Віктору передають документи, речі загиблих. Він це все передає військкомату. Інколи особисті речі віддає рідним. Найважче для нього – це зустріч з рідними.
“Я собі в голові розклав, як я маю працювати, – говорить Чернега. – Найперше – зустріти й побачити тіло. Тоді, коли побачив стан, в якому знаходиться тіло, знаєш, як спілкуватися з рідними. Тоді зустріч рідних з загиблим. Бувають різні випадки, стараюсь підтримати, наскільки це можливо. Але інколи буває дуже важко”.
Тоді від лікарні знову формують колону і з почесним кортежем вирушають по місту до місця прощання.
“Перший день – важко, сльози, але рідні тримаються, – каже Віктор. – Важливо поспілкуватись з ними, пояснити, для мене це головне. Пояснюю, що я є постійно, є хлопці. Прислухаються. Ніхто родину не залишає саму. Мені якось кажуть: «Вітю, ти тепер маєш багато родин». Дійсно. Я їх підтримую, а вони мене”, – розповідає чоловік.
Віктору болить, що на початку більше людей виходило зустрічати загиблих героїв. По селах завжди більше, бо там усі свої. А в місті вже, буває, зустрічає небагато.
“Хотілось, аби люди розуміли, за що наші герої воюють. Яка б людина не була – твій, не твій, але людина загинула за те, аби ми спокійно тут жили, – каже Чернега. – Потрібно віддати шану. На прощаннях і на зустрічах помічаєш менше людей. Так не повинно бути. Болить”, – говорить Віктор.
Віктор додає, де б ви не були – пам’ятайте за тих захисників і захисниць, які віддали своє життя. Не ігноруйте, коли їде колона й супровід. Зупиніться, вклоніться, віддайте шану. Якщо ви в авто чи десь у закладі – вийдіть. Пам‘ятайте, вони загинули за нашу з вами перемогу.