22 березня – Всесвітній день водних ресурсів, заснований ООН у 1993 році, аби звернути увагу на стратегічну важливість води для майбутнього людства і загрози, які несе зневоднення планеті.
Сьогодні вода під серйозною загрозою через ріст чисельності населення, збільшення потреб сільського господарства і промисловості, а також посилення наслідків зміни клімату. Тема 2021 року у світі – цінність води. Міжнародні організації намагаються донести очевидний і простий, на перший погляд, меседж про необхідність ощадного ставлення до водних ресусрів, розповідають у Національній екологічній раді України.
Вода – основа сталого розвитку
Саме так – не нафта, не газ, не золото і не метали. А звичайна, здавалося б, вода.
У грудні 2016 року Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію 71/222, якою проголошувалося період 2018–2028 років визнати Міжнародним десятиріччям дій «Вода для сталого розвитку».
Для людини вода – це життя. Просто і буквально. Всього 6 днів в помірному і 4 дні в посушливому кліматі людина може прожити без води.
Світові запаси прісної води не збільшуються, а її споживання постійно зростає. Воно сьогодні б’є всі рекорди. Загальне споживання прісної води в світі в тисячу разів більше, ніж усіх разом узятих видів промислової сировини. За останні 100 років споживання води збільшилася в 7 разів.
За прогнозами вчених, світ очікують геополітичні потрясіння, пов’язані з боротьбою не за енергетичні ресурси, а за прісну воду.
За твердженням ООН, брак питної води є проблемою номер один в світі вже сьогодні. Зараз п’ята частина жителів планети, або 2,6 мільярда людей, не мають доступу до чистої питної води.
Від гострої нестачі води страждають багато країн. За останні 50 років сталися 37 запеклих міждержавних суперечок через водні ресурси, що призвели до застосування насильства.
Варто враховувати, що з ростом населення до 2030 року потреби в продуктах харчування виростуть на 55 відсотків. А це призведе до розширення потреб у зрошенні, на яке сьогодні припадає майже 70% всієї прісної води, що використовується державами. Тому нестача водних ресурсів може спровокувати дефіцит продуктів харчування.
На думку міжнародних експертів, проблема дефіциту прісної води стане однією з найгостріших вже до середини ХХI століття. Вже зараз близько 40 країн світу отримують більшу частину необхідної їм води з-за кордону.
Це відбувається передусім через забруднення, висихання водойм, зростання чисельності населення планети, збільшення темпів урбанізації та промислового виробництва.
Україна не виняток
За останні двадцять років з карти України безслідно зникло більше десяти тисяч малих річок. На місці мальовничих чистих швидких річок сьогодні висохлі канави. Це все незворотні процеси кліматичних змін. Плюс до цього чиновницький непрофесіоналізм і людська байдужість.
Українці ставляться до водойм суто по-споживацьки. Їх забруднюють не тільки промисловими і побутовими стоками. У річки в обхід очисних споруд потрапляють тисячі тонн солі та хімічних реагентів, які взимку сипали на дороги. У річки практично без очистки скидають стоки мийки машин. Хімікати з полів змиваються дощами у водойми, що призводить до масової загибелі риби. Через таку злочинну безгосподарність, наприклад, у Дніпровських водосховищах солоність води помітно збільшилася, і сьогодні у столиці на Набережній, прямо під Верховною Радою, можна спіймати рибу-голку, бичка та навіть побачити дрібних медуз.
Наші пральні порошки виготовлені на основі фосфатів. Українські очисні споруди переважно застарілі і не здатні нейтралізувати фосфати. Вони безперешкодно потрапляю в річки, де сприяють інтенсивному росту буро-зелених водоростей. При водозаборі ми також не зупиняємо фосфати, і вони потрапляють до нас в крани. Ці сполуки викликають онкологічні захворювання.
Через маловоддя останні п’ять років наші річки наповнюються не більше як на 80%. А це призводить до інтенсивнішого забруднення. Дозволені стоки розраховуються з урахуванням повноводдя річок, а якщо вони «неповні», то в них починають небезпечно переважати стічні води. Так, вчені стверджують, що вода в каскаді Дніпровських водосховищ вже нагадує коктейль зі всієї таблиці Менделєєва. А з них п’ють воду 2/3 населення країни.
Яка якість питної води, таке і здоров’я нації. Медики наголошують, що 37% від усіх онкологічних захворювань безпосередньо пов’язані з вживанням неякісної питної води.
У 2020 році в українські водойми було скинуто 2,5 млрд куб метрів промислових і побутових стоків, з яких 1/3 – це неочищені стоки. Виходить, що ми спочатку отруюємо свої річки, а після того намагаємося взяти з них питну воду.
Це призвело до того, що наша країна з 63 тисячами малих річок, 400 тисячами ставків, 1100 водосховищ, з водним плесом в цілому 1 млн 300 тисяч га прісної води, на Європейській екологічній карті позначена як маловодна країна (!), оскільки ми забруднили свої водойми до такої міри, що вже не можемо брати з них питну воду.
Аналіз, проведений на замовлення Світового Банку, поставив Україну на 125-те місце зі 170 країн за кількістю питної води на душу населення. Ми стоїмо в цьому списку між Суданом і Чадом – африканськими країнами. А в південних наших областях справи ще гірші, ніж загалом по країні.
Україні треба негайно переглянути ставлення до водних ресурсів. Воду слід споживати раціонально, а охороняти її потрібно дбайливо.
“Все в цьому світі взаємопов’язано. І калюжа після дощу, і сільський ставок, і річка за вікном – це все частини світового океану. Забруднюючи відходами сільський ставок, ви вбиваєте частинку світового прісноводного океану, – говорить голова Національної екологічної ради України Олександр Чистяков. – Ми просто злочинно розпоряджаємося природними багатствами. Україна давно вже потребує нової водної політики. Прісну воду необхідно визнати стратегічним ресурсом країни і підходити до його використання з усією відповідальністю. Без розуміння цього у нас похмура перспектива. Я вірю, що розум і любов до свого краю переможуть жадібність і некомпетентність чиновників, і тоді прийде в кожну оселю чиста, кришталева, здорова, жива вода”.