fbpx

Не вистачає крові: госпітальєр з Франківська про порятунок поранених у стабпункті

Суспільство 14:35, 07.04, 2023

26-річний Роман Штибель, анестезіолог із дитячої обласної клінічної лікарні Івано-Франківська, пішов добровольцем до медичного батальйону «Госпітальєри». Нині працює у стабілізаційному пункті в гарячій точці. Роман акцентує на проблемі крові, розповідає Громадське. Пораненим бійцям її переливають зазвичай уже в госпіталі. Медик упевнений: щоб не гаяти час, який може вартувати життя, це потрібно робити дорогою до госпіталя — у стабпункті. 

Роман Штибель розповів, як відбувається евакуація. Спершу пораненого забирають з позиції та надають домедичну допомогу. Далі парамедики чи медики доправляють пораненого до стабілізаційного пункту, де бійця зустрічають хірурги й анестезіологи. Такий пункт має розташовуватися в безпечному місці.

“Але біля Бахмута лікарі, я теж був із ними, самі вирішили розміститися ближче до однієї з найбоєздатніших — 93-ї бригади «Холодний Яр». Перебували за 2-3 кілометри від фронту, і дорога займала 5 хвилин. Дорога до інших стабпунктів може займати до пів години. За цей час поранений може втратити багато крові”, – каже медик. 

КУРС писав: З поля бою – в стабпункт: як рятують поранених військові медики 102 бригади

У пункті завдання лікарів — стабілізувати стан бійця, зокрема зупинити кровотечу: замінити турнікет тиснучою пов’язкою, затампонувати рану, накласти судинні затискачі — і відновити об’єм крові. Це дає змогу пораненому доїхати до лікарні, такий шлях займає годину-дві. Якщо кров не зупинити, людина або не доїде живою, або буде в критичному стані. Лікарям доведеться довго її «витягувати». Тобто що раніше влити кров, то стабільнішим буде пацієнт. 

Не вистачає крові: госпітальєр з Франківська про порятунок поранених у стабпункті 1
Стабілізаційний пункт

Кожен медичний заклад, зокрема й стабілізаційний пункт, має свій функціонал і відповідні препарати. Не до всіх входить кров.

Тільки минулого літа МОЗ таки дозволило переливання крові у стабпунктах. 

“Тобто перше питання зняли: можна. Проте виникають інші. Наприклад, хто переливатиме кров? Це не рутинна процедура. У цивільній медицині переливанням займаються трансфузіологи або анестезіологи. У професійних арміях світу це вміють військові медики. У нас — ні. Анестезіологів бракує й у стабпунктах, і у військовій медицині загалом”, – пояснює Роман.

За його словами, виручає те, що на стабілізаційних пунктах є лікарі з кількох бригад, зокрема є й «госпітальєри». Тому анестезіолог, як показує досвід, знаходиться.

“Ми можемо взяти на озброєння багато елементів, але наша війна унікальна. Міжнародні протоколи розроблені для сил спеціальних операцій. Припустімо, 20-30 людей їдуть на завдання. У медиків є інформація про їхню кров, вони мають мішки з такою групою на випадок поранення. Там, де я працював, може бути до 200 поранених на день. Передбачити, хто з них потребуватиме крові й скільки, неможливо”, – каже лікар. 

Госпітальєр пригадує: був пацієнт, якому у стабілізаційному пункті влили три донорських пакети й два з його плевральних синусів, під час операції — ще 10 пакетів. Це дуже багато. Зрозуміло, що з цих 150-200 поранених не всім потрібна така кількість крові. Десь на сотню поранених вливають кров п’ятьом-шістьом. “Однак її десь треба брати, зберігати й постійно оновлювати”, – зазначає лікар. 

Кров має термін придатності. Якщо не використати, пропаде. У цьому не було б нічого страшного — якась частина завжди стає непридатною, пояснює Роман, але на нашій війні це питання масштабів. Крові не вистачає.

“За час роботи з десятком бригад бачив лише одну, де була кров. Вони самі добилися цього. А ми у стабпункті, маючи 150 поранених на день, маємо писати якісь листи-прохання, шукати особисті зв’язки”, – констатує він.

Роман Штибель розповідає, що донорами часто стають медичні працівники або побратими. Наприклад, приїжджають поранені з контузією, крововтрат у них немає – якщо вони не проти, беруть їхню кров. “Ніхто не гарантує, що поранений після переливання не захворіє на якусь іншу інфекцію. Але це краще, ніж померти”, – говорить медик.

Іноді в стабпунктах використовують штучні замінники, які допомагають зсіданню крові, але вони мегадорогі. Один із компонентів згортання — суха плазма. Її тільки зараз починають закуповувати централізовано. “Найкраще вливати незмінену кров донора — цільну. Це природна речовина, у якій є все, щоб людина швидше одужала. Її нічим не можна замінити на 100%”, – наголошує госпітальєр.

Не вистачає крові: госпітальєр з Франківська про порятунок поранених у стабпункті 2
Роман Штибель

Поки триває війна, кров треба здавати постійно. Здорова людина з нормальною вагою може робити це раз на три місяці, нагадує медик. За його словами, величезна проблема — логістика та зберігання крові на передовій. “Проблему можуть розв’язати холодильники в машинах і на стабпунктах. Це не щось надто дороге. Але МОЗ і МО мають дійти в цьому питанні спільної думки”, – вважає госпітальєр. Так само є запит щодо кадрів: мало людей, які надають меддопомогу пораненим, уміють переливати кров.

Ситуацію прокоментувала радниця командувача Медичних сил Євгенія Слівко:  

“Підрозділи Збройних сил створюють стабілізаційні пункти на базі цивільних медичних закладів, тому МОЗ дозволило переливання. Але за формуляром Збройних сил у стабілізаційних пунктах не передбачено переливання крові. Їхнє завдання — надання домедичної допомоги. Стабілізувати пораненого й відправити далі.

У стабпунктах часто працюють медики, які пройшли тільки школу тактичної медицини. Тому фахівців, які могли б це робити, мало. Усі спеціалісти на ротації, навіть із військово-медичної академії. Є питання з перевезенням крові та зберіганням. Тобто це все треба відпрацьовувати”.

Головні новини Івано-Франківська і області в TELEGRAM

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter
Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: