Студентка-біохімік 2 курсу магістратури кафедри біохімії і біотехнологій факультету природничих наук Прикарпатського національного університету Надія Стефанишин працює над унікальним проєктом – досліджує можливість продовження тривалості життя. А саме – вивчає геропротекторні властивості ферулової кислоти, яка міститься зокрема в родіолі карпатській.
Сьогодні цю кислоту більше застосовують у косметичній та харчовій промисловості. Вона відома як антиоксидант, а спроб дослідити її вплив на тривалість життя досі не було, повідомляє пресслужба ПНУ.
Гуцули називають родіолу карпатську Золотим коренем Карпат – цю рослину здавна використовували в народній медицині як аналог женьшеню. Досі серед мешканців гір побутує віра, що той, хто знайде Золотий корінь, буде здоровий і щасливий до кінця життя.
“Біохімія – це про хімічні реакції, які відбуваються в живих організмах. Тобто, про те, як синтезується ДНК, або про синтез гормонів і нейромедіаторів, як вони потім з’єднуються з рецепторами і як ці процеси впливають на нас – чому ми сумні, або щасливі. Так, треба знати базу, там є формули, але це набагато цікавіше”, – пояснює Надія Стефанишин.
Генами тривалості життя Надія Стефанишин зацікавилася на 3 курсі. Цій темі присвятила курсову і дипломну роботи. До речі, досліджувати властивості ферулової кислоти як геропротектора, Надія Стефанишин взялася для того, аби перевірити припущення – чи може ферулова кислота бути джерелом довголіття. Її додавали в поживне середовище дрозофілам і спостерігали, як це впливає на стійкість до стресових факторів, голодування, на тривалість життя. Експериментальних мух, порівнювали із контрольними, тобто тими, які не споживали цю кислоту.
Дослідження, яким займається Надія Стефанишин на кафедрі біохімії ПНУ відкриває перед людьми цікаві перспективи. Адже муха, за словами дослідниці, дуже вдалий модельний об’єкт: близько 60% її генів за функціями схожі до людських. Що дозволяє вивчати різні генетичні патології і проєктувати їх на людський організм. Наприклад, синдроми Паркінсона чи Альцгеймера.
«Це наші модельні об’єкти», – показує на полиці Надія. Там стоять дивні конструкції. В одному такому «будиночку» живуть до 150 плодових мух. Це так звані демографічні клітки. Таких тут понад два десятки. Залежно від умов проживання і виду ці наукові комашки живуть до 60 діб.
Однак, є ще один чинник, який впливає на те, скільки часу житиме дрозофіла. Це – гени. Назвімо їх умовно генами довголіття. Оскільки наразі вони мають лише технічну наукову назву.
«Ми досліджували 12 із усіх наявних генів дрозофіли, а їх близько 13 тисяч. І під час експерименту виявили, що 3 із них, якщо їх заблокувати, продовжують тривалість життя», – розповідає науковиця.
Надія Стефанишин пояснює, що значить заблокувати, і як це впливає на тривалість життя. Різні гени в живих організмах, в тому числі і людському, експресуються, тобто стають активними (робочими), на різних етапах розвитку цих організмів. Наприклад, в дитячому віці експресуються одні, в дорослому – інші, в старшому ще інші. І вчені припустили, що надмірна експресія певних генів у старшому віці призводить до скорочення тривалості життя. Заблокувавши їх за допомогою спеціальної системи, можна загальмувати роботу цих генів, а отже, тривалість життя продовжити.
«Це був успіх. Ми з’ясували, що досліджені нами гени продовжують тривалість життя. Однак, для того, щоб бути стовідсотково впевненими, потрібно ще багато досліджень. Ми використовували один із біохімічних методів. При якому, певна кількість заблокованого гену в організмі все одно експресується, тобто не відбувається повне його вимкнення. Наприклад, експресується 2%, але не всі 100%», – зазначає дослідниця.
Так, ці експерименти прості, але вони не втрачають своєї унікальності, прояснює Надія Стефанишин. І вони є підставою для подальших серйозних досліджень. “Все, що ми виявимо на дрозофілах, скажімо, ми можемо потім розвивати і переносити на більш складні організми”, – додає науковиця.
Якщо стовідсотково підтвердиться, що на тривалість життя дрозофіл впливають досліджувані нами гени, каже Надія Стефанишин, можна буде припустити, що подібне відбувається і з людиною. Звісно, навряд чи вдасться зробити таку систему, аби заблокувати певний ген у людини, але ми зможемо на нього впливати, а відповідно і на тривалість життя, через його якість та стиль. Бо відомо, що людина генетично є тим, ким були її предки.
«Цим займається епігенетика. Це наука про те, як якість життя, а також наші звички впливають на його тривалість, як це призводить до зміни фенотипу навіть впродовж багатьох поколінь. Це те, як стиль і якість життя батьків впливає на здоров’я нащадків. І знаючи, яким чином і що саме впливає на тривалість життя, наші патології, ми можемо вплинути на гени, змінивши власний стиль життя», – оптимістично стверджує Надія Стефанишин.
Фото – Володимир Гарматюк, пресслужба ПНУ