Про захисників із 102 бригади ТрО Прикарпаття написала одна із найвпливовіших газет США “Філадельфія Інквайрер”. Її оглядач Труді Рубін зустрілася з бійцями 74 батальйону 102 бригади, які базуються в Запорізькій області.
Одна з історій, яку записала американська журналістка, – про бійців підрозділу артилерійської розвідки.
«Ми називаємо себе “Вовки”», — сказав Труді Рубін 30-річний Макс, колишній ландшафтний дизайнер. Він і його 33-річний товариш, будівельник, пішли на війну добровольцями через тиждень після російського вторгнення, приєднавшись до 102 бригади ТрО із безпечного карпатського міста Івано-Франківська.
Обидва чоловіки на фронті 16 місяців.
Вони зустрілися в маленькому, темному, покинутому дерев’яному сільському будинку, над внутрішніми дверима якого висить чорно-біла фотографія літніх людей, колишніх мешканців. Чоловіки варили каву на газовому пальнику; усі сиділи за пошарпаним дерев’яним кухонним столом власників серед припасів і зброї військового бівуаку.
Чоловіки прокидаються о 3 годині ночі, щоб могли розгортатися непоміченими до сходу сонця, на нульовій лінії або далі. Вони підключаються до супутникового шлюзу Starlink і підключаються до артилерійської батареї. Потім вони надсилають дрони, щоб виявити ворога та передавати дані операторам артилерії. “Вовки” залишаються на позиції до 20:00.
Однією з їхніх найбільших проблем є підтримка достатнього запасу дронів, якого може вистачити на кілька місяців або бути збитим за тиждень. Краудфандинг має свої межі, а популярний квадрокоптер DJI Mavic 3 коштує близько 3000 доларів.
Найбільше їм потрібні безпілотні літальні апарати-камікадзе, здатні піднімати вибухівку та доставляти їжу та медикаменти, якщо їхні колеги оточені.
«Вовки» готові залишатися на передовій скільки завгодно. Військове командування правильно сповільнило темп, вважають вони, враховуючи відсутність авіаційної підтримки, міни та укріплені російські окопи.
«Це також війна проти цивільних, — сказав Макс. — Якби мова йшла лише про поле бою, ми б уже виграли. У будь-якому випадку ми впевнені. Йдемо до Бердянська, але повільно. Коли Бог дасть нам достатньо сил для боротьби, ми будемо боротися».
