Отець Василь Фіголь – адміністратор парафії Святого Воскресіння Христового села Липівка Тисменицького деканату. Його хобі — волейбол, футбол і пінг-понг.
З 10 років Василь Фіголь захопився волейболом та футболом. Допитливий хлопець не пропускав жодної гри сильних команд рідного села Крилос Галицького району. Так само сумлінно, як на футбольні та волейбольні матчі, ходив і до церкви. Донині священник пригадує, що недільні відвідини храму та стадіону були для нього святковими подіями, пише Нова Зоря.
Сільські спортсмени зауважили зацікавлення хлопця грою та почали кликати на поле. Але кар’єру спортсмена юнак не обрав.
Під час навчання в семінарії майбуитній священник не полишив спорт – тренувався і виступав у футбольній команді медакадемії.
Коли отець Василь прийшов служити у Липівку, то одразу зауважив, як під час Літургії місцеві хлопці та юнаки збираються на ігри. Священник одразу зметикував, як зібрати молодь у церкві. Він підійшов до сільських спортсменів та сказав, що сам волейболіст та футболіст. За мить запропонував усім прийти спочатку до церкви, а згодом пограти разом. Пропозицію прийняли.
Він не лише грав та тренувався з липівськими спорстменами, а й привіз на товариський матч команду з рідного Крилоса. Та після першої гри у липівчан було неймовірне розчарування: вони програли досвідченим крилоським спортсменам.
«Я дуже переживав, довго молився після матчу та просив Бога, аби мої парафіяни не закинули спорт і не розчарувалися в мені як у спортсмені та в священнику, – пригадує отець Фіголь. – Дякую Всевишньому, що після програного матчу липівчани почали ще старанніше тренуватися і… молитися».
Через рік команда Липівки виграла матч-відповідь у Крилосі. До речі, жителі рідного села отця Фіголя неабияк ревнували свого земляка, який грав за команду суперників. Об’єднані спортом і молитвою, липівчани виграли першість району з волейболу, виступали на обласному рівні. А ще діяльний активний священник організував великий футбольний турнір. Це може здатися неймовірним, але в невеличкому селі у турнірі брали участь аж 10 команд, в яких грали понад 100 осіб.
«Після того як ми поганяли м’яч ногами, повідбивали руками, захотілося чогось делікатнішого, – жартує отець Василь. – І це був теніс».
Священник на церковному подвір’ї навіть поставив тенісні столи. І тепер після Служби Божої молодь та й старші мають час для активної гри.
Прикметно, що син та зять отця Фіголя також захоплюються спортом. Разом з батьком і тестем грають у футбол і волейбол.
«Я міг би стати професійним гравцем, викладачем спортивних дисциплін або тренером, але для мене найважливіше — це служіння Богові. І, бачите, Всевишній вчинив так, що маю те, про що я мріяв. Ще й Господеві служу. Це і є повнота життя та щастя у Бозі», – підсумовує священник.