Три письменника з Франківська представлені зі своїми есеями в онлайн-антології “Воєнний стан”, що її уклало видавнитцво Meridian Czernowitz.
Антологія презентує 30 авторів з усієї України. Серед них – троє франківців: Тарас Прохасько, Юрій Андрухович та Роман Малиновський. А також Мирослав Лаюк, уродженець Прикарпаття, що зараз мешкає в Києві.
Тарас Прохасько в есеї “Забута весна” рефлексує на перші місяці повномасштабного вторгнення.
“Весна була повільною, квітучою, тривожною і переломною. Тоді ми зрозуміли, що втрималися. І що Україна буде. Тої весни усі, навіть ті, котрі йшли на війну, повеснували на всіх городах, полях, у садах і квітниках. А посеред весни, якраз тоді, коли почав діяти сухий закон, і навіть делікатні жінки перейшли на місцеву самогонку, якої виявилося достатньо, вперше зникли всі інші тости, крім єдиного: «За перемогу!», – завершує текст Прохасько.
Юрій Андрухович в есеї “Замість прологу, або Якого болю нам сподіватися” розповідає про зустріч у столиці напередодні 24 лютого. Письменник вдається до цієї форми, щоби сказати найголовніше: “Крім загарбання територій, росії завжди йдеться про загарбання мізків. Ця війна, ця спеціальна операція, вся з минулого. Це навіть не історична тяглість, а щось гірше – повернення часу навспак.
Я дописую ці рядки сьогодні, на 240-й день великого російського вторгнення. Епітет, який я щойно вжив, дався мені нелегко: ніщо російське не хочеться називати великим. Ну хіба що цей злочин – суцільний, масовий, дикий, достоєвський. За яким неминуча, ще більша кара”.
Роман Малиновський у тексті “Ворог” вдається до алегорії: змальовує епізод боротьби молодих людей із компанією “Імперія”, яка на місці парку зводить торговий центр. За іронією долі “Імперію” розносять ракети рф. Змінюється ворог. Залишається сміливість йому протидіяти.
“Вони – завойовники. Але ми теж маємо міць – офісні працівники, режисери, батьки-одинаки, ветеринари, юристи, письменники, астрономи, інженери, будівельники, – вона переводила погляд від одного до другого. — Ми теж уміємо битися…”
