Два тижні тому в Івано-Франківську відкрили незвичний зоомагазин. У вітринах сидять, сплять пухнастики, дивляться на перехожих. Люди забувають про справи та зависають перед вікнами Сomfort Kitty. А потім заходять у магазин, розпитують про хвостатих, а хтось і забирає додому.
Саме такою є одна з головних ідей цього магазину – привернути увагу до тваринки й віддати в сім’ю, пише Репортер.
Власниця крамниці Дарина Король зустрічає людей з усмішкою. Одягає маску – з вишитим котиком. Розказує, що в іншій кімнаті живуть коти, яких вони віддають у добрі руки. «Але тільки в добрі», – наголошує жінка.
Дарина – юрист за фахом, але зараз присвятила себе котам. Через соцмережі познайомилась з однодумцями, то вони разом – забирали, лікували, прилаштовували на перетримку, шукали їм постійний дім.
Знайшли приміщення, взялися до справи. Котам виділили найбільшу кімнату, зробили ремонт, вікна поставили більші.
«Усі коти люблять сидіти на підвіконнях, – усміхається Дарина. – І ми зробили більше вікон, аби людям було добре на них дивитися, аби котам було цікаво, що відбувається на вулиці».
Коти окупували диван, полиці та спеціальні лежаки. Тут і малі, і дорослі. Спершу їх тут було 35.
За два тижні, відколи відкрилися, вдалося прилаштувати 13.
«Персик, Тигрик, що у Київ поїхав, потім Кокос, Бабуся, Сіамець, Мурик, Серенький, Поночка, дві триколірки, – перераховує Дарина. – Їх побачили у вітрині, когось в інтернеті, бо постійно пишемо пости. От, прийшли сюди і забрали».
«Часто буває таке, що пишуть за одного, а приходять і забирають іншого», – додає Наталія Попиченко.
Їх з Дариною здружила саме любов до котів. Каже, як і в Дарини, – це любов з дитинства.
Дарина пояснює, що у них нема так, аби просто віддати кота будь-кому. Є список критеріїв, бо мають бути впевнені, що тварина справді потрапить у надійні руки і її будуть любити. На село «ловити миші» не віддають, як і на забавку дітям.
«Ніколи не віддаємо дітям на забавку, – наголошує Дарина. – Часто приходять і кажуть: дитина дуже хоче. Але ми перепитуємо: а ви? Маленькі діти не вміють розраховувати силу. Була історія, що дитина наступила на котика і тато привіз його у клініку та лишив. Потім навіть слухавки не брав. Часто стикаємося з неадекватною реакцією батьків, коли котика тягнуть за хвіст чи ще щось – він захищається, може дряпнути, вкусити дитину. І тварину викидають».
«Отам сидить, така сіренька, – показує Дарина на пухнасту кицю. – Вона просто приходила, сідала на вікно і дивилася на дітей. Дуже до них хотіла».
У двері заходять мама з сином. Розпитуються, що за коти у вікнах. У них вдома вже є один, другого не хочуть. Бажають волонтеркам пороздавати всіх підопічних.
Дівчата навздогін кажуть, якщо мають знайомих, яким би довірили свого кота, аби відправляли до них.
