Незвично пізно садять картоплю цьогоріч на Івано-Франківщині. Навіть для гірської місцевості це на два тижні пізніше від звичайного. У гірській місцевості в кожному районі є свої особливості садіння картоплі.
Мешканка селища Делятин Надвірнянського району Анна Гаєвська впоралася із садінням ріпи, так місцеві називають картоплю, аж 10 травня. Швидше не виходило: холод, навіть снігом кидало, пише Голос України.
А то ж треба грядки підготувати. Восени через мокроту не встигли виорати, то глиби б перемерзли і було б легше. Ґрунти тут здебільшого бідні на гумус, дерново-підзолисті, глейкі. Та ще й поверхневі води підходять. То грядки роблять високі. Сім рядків у кожній, далі глибока борозна, щоб сходила волога.
«Ямки копаємо вручну, — розповідає Анна Гаєвська. — Ріпу кладемо обережно, щоб не обламати кільця. Якщо бульба велика, ріжемо навпіл та обсипаємо попелом-спузою, щоб не гнила. Перед загортанням так само зверху сіємо попелом».
Кожну грядку ґаздиня обсаджує: одну горохом, іншу — квасолею, бо в такій компанії краще. У полі тут — простогін (відкрите, незахищене місце), сильні вітри, то культури ще й одна одну захищають.
«Аби городи добре родили й не заростали бур’янами (чортополохом, колюками), на Йордан із церкви зі свяченою водою зразу, не заходячи до хати, йду кропити землю, — розповідає Анна Гаєвська. — Перед початком посівного сезону гілочки свяченої верби прикопую на чотири кути земельної ділянки, щоб не бив град. І свячену шкарлупку від яєць — у грядку, для захисту від гризунів. Нарешті, коли бульба вже посаджена, в Делятині традиція — котитися грядками, щоб так ріпа восени котилася до кошиків. Такий звичай перейняла від своїх батьків Юстини та Якова».
Ще вище в горах, у Верховинському районі, до садіння картоплі лише беруться. Мешканка присілка Буковець села Білоберізки Анна Космач облюбувала собі особливий спосіб вирощування боришки, як тут називають картоплю. Для цього розпушений ґрунт ґаздиня вкриває щільним шаром давані — перебраного худобою сіна. Десь-не-десь поміж бульби кладе біб та квасолю пішу, тобто таку, що не в’ється. Зверху — знову шар сіна. Не сапає та не підгортає.
«Сіно від дощу влягається та перетворюється на мульчу. Для нашої землі-глейки то добре, бо стає сипучою. І бур’янів нема. В серпні витягую сухе бадилля, а кущ клубочками — ніби курка яйця знесла. Й оригінально, й легше збирати. Тоді можна й терчєників-картопляників удосталь посмакувати», — підкреслює Анна Космач.
Утім, дефіциту картоплі в гірській місцевості немає. Продають її на ринках та обабіч доріг заїжджі підприємці. Насіннєву та до споживання можна придбати по 8 грн за кіло. В селах бульба залишається другим хлібом, то й попит сталий.