Івано-Франківський краєзнавчий музей презентує виставку, присвячену 90-річчю відомої прикарпатскої художниці Параски Хоми.
10 листопада мало б виповнитись 90 років з дня народження Параски Хоми (1933-2016), творчість якої стала унікальним явищем в мистецькому осередку Прикарпаття та України.
На виставці буде представлено близько 50 полотен, написаних в останні роки її життя.
Твори Параски Хоми наповнені особливим світлом і теплом – квіткові композиції на картинах мисткині є відображенням її світу.
Також виставлять твори Ярослава Хоми – сина художниці. Маючи мистецький хист та працюючи у жанрі пейзажу, Ярослав увесь час присвятив матері, допомагаючи в оформленні картин та організації виставок.
Мати і син майже одночасно пішли з життя, залишивши багато полотен, частину з яких можна буде побачити на виставці.
Відкриття експозиції 8 листопада о 15.00.
Творчість майстрині з села Чернятин Івано-Франківської області Параски Хоми мистецтвознавці ставлять поруч з роботами Катерини Білокур, Марії Примаченко. Малювала з дитинства, але громадськості її творчість стала відома у 1968 році, коли її син Ярослав, учень Косівського училища прикладного мистецтва, показав малюнки матері своєму вчителеві – професійному художнику Юліану Савці. Того ж року за сприяння директора Львівської національної картинної галереї Бориса Возницького було організовано першу виставку творів Параски Хоми. Тоді художниця працювала з особливим піднесенням: за два місяці створила десятки малюнків серій “Квіти”, “Жоржини”, “Гвоздики”, “Соняшники”, “Маки”, “Чорнобривці”, “Садові квіти”, “Квіткові пісні”, “Врожай”, “Павичі в квітах”, “Півник”.
Твори Хоми відзначаються безкрайньою фантазією, соковитістю кольорів, вільною симетрією, невимушеним ритмом, умінням декоративно вирішувати площинність зображення. Від природи позичає майстриня настроєві та колористичні мотиви, відкриваючи безмежні декоративні можливості навколишнього світу. Параска Хома, як і славнозвісні в Україні петриківські майстри, створювала свої квіткові композиції без попередньо наміченого контуру, не послуговуючись ніяким мірильним інструментом.
В творчому доробку художниці – понад 5 тисяч творів, що зберігаються в музеях Києва, Львова, Канева, Івано-Франківська, Снятина; в приватних колекціях США, Канади, Польщі, Австралії.
“Я малюю для радості, – казала Хома. – Пишу по пам’яті. Побачу десь квітку цікаву – замалюю собі, може, колись знадобиться… Людину не намалюю, але передам її настрій у квітах. Хто розуміється, той побачить настрій, а хто ні, то ні. Усе хочу щось нове малювати. Найбільше роблю взимку. Як беруся, то не можу лишити, поки не зроблю. Як уже візьмуся, то повна голова, ще ту не скінчила, а вже друга настигає… Питають, як я компоную. Я вкладаю квіти, як садівник, на землю. У кожній косичці шукаю щось таке, чого в інших немає. Он, дивіться, скільки півоній або жоржин. Але всюди по-різному намальовані. А хіба вони повторюються в природі? Схочу, то й надумаю собі квітку. От, наприклад, я ніколи не виділа любистку, хоч і чула, що є така косиця. Так я собі видумала його. Бачите, такий зеленувато-жовтий, довгастий, трохи схожий до листя конвалії. Адіть, яка краса…”
Померла у віці 83 років. В останні роки життя хворіла, але ще малювала.
