Сучасні іванофранківці сприймають рідне місто виключно як українське, але так було не завжди. Сто років тому більшість населення Станиславова складали поляки і євреї. Згідно зі "списком людності" за 1911 р., у місті проживало 30% (9065) римо-католиків, тобто поляків, 18,5% (5624) греко-католиків, тобто українців, 50% (15 161) євреїв і 1,5% (487) осіб інших національностей і віросповідань. Разом кількість населення становила 30 337 чоловік.
Українці все ж відігравали значну роль у житті міста, хоча й були в меншості. Польськомовна газета "Кур’єр Станиславівський" закликала батьків-поляків подбати про те, щоб їхні діти у школах вивчали українську (чи як тоді казали – руську) мову. "Навчаймо польських дітей по-руськи. До батьків і опікунів-поляків звертаємося з зауваженням про те, щоби записуючи своїх дітей до середніх шкіл, казали їм вчити руську мову, знання якої виявляється сьогодні необхідним для всіх, особливо для службовців. Русини зараз мають над нами велику перевагу, адже володіють однаково добре як руською, так і польською мовами. Знання руської мови сьогодні для кожного поляка у східній частині краю є важливішим і кориснішим, ніж знання англійської чи французької".
Частина галицьких українців називала себе русинами, інша частина – українцями. Відповідно й мову одні називали руською, а інші українською. На цю тему серед українців велася дискусія, й навіть було проведено опитування у вигляді анкети. В ході опитування назва "Русь" отримала незначну перевагу перед "Україною". Свій вибір опитувані аргументували тим, що назва "Русь" є значно старішою й більш відомою. Проте це не поклало край двозначності, і частина галицьких українців так і не погодилася називати себе русинами. Щодо офіційної документації, то тут двозначності було покладено край. В офіційних інстанціях Австро-Угорської імперії українців називали рутенами (нім. Ruthenen).
Незважаючи на дилему "Русь чи Україна?", галицькі українці були дуже згуртованими й патріотичними. Це видно навіть з такої, здавалося би, дрібної речі як благодійні купони в крамницях. В 1911 р. українські патріоти поширили в місцевих крамницях і ресторанах благодійну акцію, при якій усі охочі сплачували 2% від вартості придбаних товарів чи страв на потреби українського народного фонду. При цьому платнику видавався спеціальний купон. Подібну акцію запровадили в себе й поляки – звісно, уже на користь польських народних організацій. Як розповідав "Кур’єр Станиславівський" зі слів місцевого ресторатора, не було жодного (!) гостя-українця, який настійливо не вимагав би принести йому купон, щоб долучитися до акції. Серед поляків же благодійні купони не користувалися такою популярністю. "Беремо собі приклад з руської енергії, послуху й почуття обв’язку там, де мова йде про їхні національні інтереси", – закликала газета польську громаду міста.
Бували й випадки, коли патріотизм галицьких українців опускався до рівня дріб’язковості. В 1907 р. директор української гімназії Микола Сабат повісив на стіну в своїй канцелярії польський календар, і це викликало обурення в певних радикально налаштованих осіб. Львівська україномовна газета "Діло" закликала директора дбати, щоб "руський заклад науковий задержав і з верха характер чисто руський".
Українська гімназія в Станиславові
На відміну від наших предків, у нас вже немає потреби дискутувати про те, русини ми чи українці. Головне – брати з них приклад і бути патріотами завжди, а не лише в День Незалежності.
Олена Бучик