fbpx

Сексуальна освіта у школах Франківська: чому її не треба боятися

Суспільство 19:04, 16.11, 2021

Тема комплексної сексуальної освіти є незручною і дражливою. Стереотипи й упередження з минулого не дають відверто і якісно спілкуватися з дітьми про «це». Тому сексуальна освіта є невидимою в школах, а в родинах питання, важливі для майбутнього дітей, часто зависають без відповідей.

КУРС пояснює, які страхи стоять на заваді діалогу, яким могло би бути шкільне статеве виховання і чого можна було б повчитися у школах європейських країн, де по-різному, але достатньо давно запроваджена сексуальна освіта.  

Табуйована тема

У Франківську сексуальна освіта – замовчувана. Не так, щоби цілком – час від часу виринають тренінги для громадських активістів, у закладах освіти проводять семінари для шкільних психологів чи соцпрацівників. Але щоб відбувалися відкриті обговорення, була розгорнута суспільна дискусія, яку ініціювали б вчителі, медики чи батьки, – такого взагалі не було. Саме питання, чи потрібна сексуальна освіта школярів, яке зрідка звучить у франківських групах фейсбуку, викликає зливу коментарів, у яких домінують страхи і агресія. Причому поле обговорень таке наелектризоване, що його «заряди» вражають реальних людей у реальному житті.

Міфи і страхи навколо сексуальної освіти часто базуються на хибному твердженні: мовляв, що раніше та що більше ми розповідаємо дітям про людську сексуальність, то гірше це впливає на їхню поведінку та здоров’я. Тим часом найкращим віком для початку сексуальної освіти в родині міжнародні рекомендації, зокрема Міжнародне технічне керівництво з сексуальної освіти від ЮНЕСКО, називають перші роки життя.

Про це йдеться у дослідженні «Обізнаність і ставлення вчительської спільноти і батьків до комплексної сексуальної освіти», що було проведено Аналітичним центром Cedos у партнерстві з Дослідницькою агенцією Info Sapiens на замовлення Фонду ООН у галузі народонаселення (UNFPA) та за підтримки Міністерства освіти та науки України. Серед регіонів, де проводили опитування і збирали фокус-групи, було й Прикарпаття та Франківськ зокрема.

«Один з головних стереотипів, із яким я зіткнулася у Франківську, – розповідає тренерка з сексуального виховання, мама двох дітей Ольга Кукула, – що коли дітям розповісти про секс, то вони зразу почнуть ним займатися. Абсолютно хибне уявлення. Зараз діти з першого-другого класу вже мають телефони і доступ до інформації. І навіть якщо ваше чадо не полізе в інтернет, то все це йому може показати інша дитина. Недавно мене запрошували до школярів у 5-й клас через те, що діти дивилися порно. З’ясувалося: натрапили випадково і зацікавилися. Довелося проводити паралелі з суперменом, який в кіно тільки й літає. Багато хто з батьків думає: моя дитина ще маленька, їй ще рано. Але це не так, бо в два-три роки діти вже усвідомлюють свою стать і до 10-12 років цілком розуміють та відчувають свою тілесність. Можна запізнитися розказати”.

Ситуацію ілюструє дослідження серед українських підлітків, проведене у межах міжнародного проєкту «Здоров’я та поведінкові орієнтації учнівської молоді України» у 2018 році. Серед 15-річних дівчат 6,6% уже мали досвід статевих стосунків, а серед хлопців – 18,5%. Для порівняння: у Нідерландах, де сексуальна освіта починається ще з дитячого садка, цей показник серед хлопчиків того ж віку – 11%. В Данії, де ця тема також садочкова, – лише 8%.

Ольга Новак-Кукула
Ольга Кукула, тренерка з сексуального виховання

Середній вік першого статевого досвіду у дівчат в Україні 15,1 років, у хлопців – 14,4 років. Серед 15-річних, які мали досвід статевих стосунків, 23% не використовували ні презервативів, ні інших протизаплідних. Згідно зі звітом ВООЗ, рівень народжуваності серед дівчат 15-19 років в Україні є вищим за середній у країнах Європи: 27 на тисячу дівчат проти 17 відповідно.

За даними дослідження серед підлітків, учні 10-17 років отримують знання про статеві стосунки передусім з інтернету. Рідше – від однолітків та з телепередач. Аж потім у переліку батьки та школа. Хоча відповідно до міжнародних рекомендацій ЮНЕСКО саме батьки та шкільні вчителі мали би бути основним джерелом поширення інформації і передачі знань у сфері сексуальної освіти.

Проблема назв і дефініцій

Через міфи й стереотипи про сексуальну освіту як батьки, так і вчителі не завжди знають, чим вона є. І тому сприймають з ляком і осторогою. Наприклад, частина освітян, які були залучені до дослідження UNFPA, намагалися завуалювати назву курсу, щоби слово «секс» не звучало. Висловлювалися, аби термін «сексуальна освіта» замінили на «статеве виховання».

Що стосується батьків, то у них через брак знання про зміст та цілі сексуальної освіти виникали побоювання, начебто у курс включена інформація, покликана змінити роль батьків чи й узагалі трансформувати інститут сім’ї. Так, у консервативно налаштованих батьківських колах Франківська притримуються думки, що сексуальна освіта може пропонувати дітям нетрадиційні моделі поведінки і впливати на сексуальну орієнтацію.

«Сексуальна освіта – це не про секс як такий. Про сам секс мовиться дуже мало і в контексті стосунків. Натомість дуже багато говориться про наше тіло, здоров’я і про наші стигми, з цим пов’язані, – говорить Ольга Кукула. – Чомусь ми можемо спокійно називати руки, вуха, сідниці, але соромно назвати статеві органи. Вульва, пеніс – ці слова мають в суспільстві образливу та непристойну конотацію. Через цю стигму вважається неприйнятним говорити про тіло – як воно функціонує, як працює статева система. І тому ми взагалі мало про це знаємо».

Експертка зазначає, що сексуальна освіта – це також про безпеку, про особисті кордони, про запобігання сексуальному насильству, яке зачіпає не тільки дівчаток, але й хлопчиків, – і це також замовчується. Про потреби тіла. Про психологічні аспекти стосунків між людьми. Про повагу і розуміння одне одного.

У Міносвіти, де останні три роки розглядають доцільність такого освітнього курсу у школах, прийняли таке визначення: «Під поняттям комплексної сексуальної освіти мається на увазі викладання та навчання тем, що пов’язані з сексуальністю як сферою життя людини: репродуктивне здоров’я та репродуктивна функція, тіло й розвиток людини, стосунки (сімейні, романтичні, дружба), цінності та права людини, насильство й безпека, медійна грамотність, гендерна рівність та інші. Головна умова такого статевого виховання – теми викладаються відповідно до віку».

У 2008 та 2016 роках на замовлення ЮНЕСКО зробили огляд досліджень про вплив сексуальної освіти на сексуальну поведінку та здоров’я в європейських країнах. Виявилося, що шкільні програми з сексуальної освіти дають такі результати: відтермінування початку статевого життя, зниження частоти статевих контактів, зменшення кількості сексуальних партнерів, зменшення ризикованої поведінки, збільшення використання засобів контрацепції.

Коли батьки не брешуть

«Прийшов син зі школи і розповідає, що на алгебрі брали тему про одночлени й многочлени. Клас, каже, реготав, аж душився, весь урок. Син здивований: з чого вони сміялися?» – розповідає мама семикласника, вихователька в дитсадку Наталія Кузіна. Каже, що спокійно пояснила підлітку умовну різницю між пенісом і членом. Наталя пригадує, що почала розмови про статеву сферу з сином, коли йому було 4-5 років.

Наталія Кузіна - вихователька
Наталія Кузіна з сином. Наталія працює вихователькою в дитсадку

Так само ще до школи заговорила зі старшою донькою Ольга Кукула.

«Коли я розмовляла зі своєю 5-річною дитиною, це не було легко. Хоч я лікарка за освітою і знаю, як компетентно сказати, та було важко вимовляти слова – назви статевих органів. Тоді я брала книжку і ми разом читали й проговорювали. Зараз старшій буде 10, вона час від часу підходить з різними запитаннями – про зміни тіла, про менструацію. І я завжди відповідаю. Молодшу доньку, якій три роки, я уже вчу, що тіло належить їй, і даю правильні назви статевих органів. Говорити про сексуальну сферу – це постійний процес спілкування в родині з дітьми», – каже Ольга.

Родина має забезпечувати сексуальну освіту дитини – таку позицію підтримують 89% батьків, засвідчує опитування UNFPA. Але тільки 69% займаються статевим вихованням своєї дитини.

Розмова з дітьми про стать повинна розпочинатися з 2-3-річного віку, переконана Ольга Бобрикович, доцентка Івано-Франківського медуніверситету, мама сина та дочки. «З дітьми говорю з раннього віку та маю досить довірливі стосунки. Під час статевого дозрівання, з 10 років, пояснювала суть фізіологічних процесів, гігієну, купляла тематичні книжки. Пізніше говорила про важливість особистого простору, про неприпустимість проти їхньої волі втручання сторонніх осіб. Намагаюся донести дітям, що інформація, яку вони отримують з інтернету, з соцмереж, не завжди є правдивою та корисною», – розповідає вона.

Ольга Бобрикович - доцентка Івано-Франківського медуніверситету
Ольга Бобрикович, доцентка ІФНМУ

Ольга Бобрикович вважає, що в школах сексуальну освіту потрібно починати поступово з першого класу. Важливо приділити увагу попередженню сексуального насилля. В середніх і старших класах проговорити наслідки ранніх статевих стосунків, пояснити про інфекції, які передаються статевим шляхом, підліткову вагітність, аборти, навчити відповідальному ставленню до збереження репродуктивного здоров’я.

В цьому її підтримує громадська активістка, також мама сина і доньки Наталія Демяник. Школярам, на її думку, важливо подати, як вберегтися від ВІЛ, СНІД, гепатитів та інших статевих інфекцій. «Бути відповідальними за секс з точки зору здоров’я», – уточнює вона. Також одна з найважливіших тем, яку треба проговорювати ще в шкільному віці, – про відповідальну вагітність. А загалом статеве виховання мало би починатися з дитсадка, переконана Наталя, – в ігровій формі, з мультиками.

Громадська діячка Наталія Демяник
Наталія Демяник, громадська діячка

46% батьків вважають, що в родині сексуальну освіту потрібно починати з дошкільного віку. Таку думку поділяють і 65% педагогів. Але 10% батьків і 5% вчителів стоять на тому, що говорити про це з дітьми можна тільки у старшому віці – від 13 до 18 років.

Якщо звернути увагу на дитячий і підлітковий досвід тих, хто зараз є батьками, то 58% з них не мали розмов зі своїми родичами на тему сексу та статевого дозрівання. 40% в сім’ї не пояснювали про менструації. Тобто значна частина батьків не мають відповідних прикладів із їхнього дитинства, на які вони могли б орієнтуватися зараз. Попри це 60% батьків стверджували, що часто або періодично проводять такі бесіди з дітьми. Переважно після перегляду телепередач або фільмів. Багатьом допомагають книжки – до них звертаються 12% батьків.

«Ми з сином в першому чи другому класі разом прочитали кілька разів книгу «Відверта розмова про Це». Коли Олександру було 3-4 роки, він вперше спитав мене, звідки взявся. Тоді я відповіла, що виріс у мене в животику – він бачив мої фото вагітної, і цього було достатньо. А більше він дізнався вже з книжки – і мені було дуже зручно за нею пояснити, як він народився», – розповідає мама 12-річного підлітка, голова ГО «Мами Прикарпаття» Мар’яна Вершиніна.

«У нас книжки про людську природу і сексуальність вдома у вільному доступі – їх багато, вони в різних місцях, доступні всім дітям», – каже тато п’яти дітей віком від 3 до 22 років, дизайнер і музикант Ярема Стецик.

Чоловік розказує, що в сім’ї вільно говорять на статеві теми, але батьківської стратегії як такої немає.

«З меншими – коли ставлять питання. Зі старшими проговорюємо окремі важливі речі. Наприклад, з 20-річними – про природне планування сім’ї. З 13-15-річними говорили про вагітність, про хвороби, як поставимося, якщо гомосексуалісти, що за це з ними зробимо. Погроза – в лапках. Наша батьківська позиція така: можемо не благословляти вчинок, але будемо підтримувати дитину, бо ми в дорозі все життя разом», – говорить батько.

На його думку, анатомію та фізіологію варто віддати школі. А от тему любові батьки мають зберегти в сім’ї. «Про любов як про романтичні стосунки, про інститут сім’ї як про продовження і розвиток цих стосунків – маю сумнів, що хтось моїм дітям це краще подасть, аніж я, – каже Ярема. – І тут треба бути чесним перед собою і перед дітьми, бо від цього залежить їхнє життя дорослими».

Ярема Стецик - музикант і дизайнер
Ярема Стецик, музикант і дизайнер. Фото Дениса Трофімова

Чесно буде визнати, що більшість батьків потребують допомоги з інформацією про те, як бесідувати з дитиною: коли і що подавати, залежно від віку, щоб не нашкодити; які теми слід проговорювати і чи варто якихось уникати. Доступність інформації і підготовленість батьків важлива ще й тому, що дорослі транслюють дітям свої упередження. Наприклад, 29% погоджуються, що молоді люди, які мали кілька статевих партнерів, є розбещеними, 27% – що мати статеві стосунки до шлюбу соромно. А ще більше половини батьків помилково уважають, що мастурбація – це хвороба, зазначає Ольга Кукула.

«Коли дитина торкається до ока чи вуха, це нормально, а коли до статевих органів, то це шок, жах, крик «прибери руки!». І дитина починає боятися. Закладаються патерни, що щось з цим місцем не так. А коли дитину застають за мастурбацією, то це взагалі істерика: дитина буде з відхиленнями, хвора, сексуально стурбована. Між тим доторки до себе – це природний перший досвід знайомства з тілом. Мастурбація – це етап дорослішання і зняття гормональної напруги. Коли в сім’ї вчать дитину нормальному ставленню до тілесності і все це проговорюють, вона виростає зі здоровою сексуальністю. І навпаки», – розтлумачує експертка зі статевого виховання.

Ольга Кукула пригадує, як на спільному колі-обговоренні про сексуальну освіту студентка першого курсу одного з франківських вишів поділилась своєю історією. Дівчина розповіла, як багато років не могла зрозуміти, чому їй збрехала мама, відповідаючи на запитання про народження. Цей епізод зіпсував їхні стосунки: дочка втратила довіру до мами і більше до неї з подібними питаннями не зверталася.

«Одне з правил сексуальної освіти – ти даєш дитині інформацію рівно настільки, наскільки вона потребує відповідно до віку. Що менший вік, то простіше. Але ти не брешеш. Ти не можеш розказувати про капусту і лелеку, бо це брехня. Це приниження дитини, яке вона дуже гостро відчуває», – наголошує експертка.

Що кажуть вчителі?

За результатами опитування UNFPA, 88% батьків хотіли би, щоб школа допомогла із сексуальною освітою їхньої дитини. Майже 84% і батьків, і вчителів вважають, що в школах має бути сексуальна освіта. Більшість опитаних підтримують її початок із першого або п’ятого класу. Вчителі за окремий предмет і за початкову школу. 

Наразі де-юре сексуальної освіти в Україні не існує: у школах немає відповідного предмета, а поняття «сексуальна освіта» немає у законодавстві. Зокрема, в ЗУ «Про загальну середню освіту» про таке явище не згадано. Хоча де-факто вона все ж має місце – деякі теми включені як інваріантна складова в обов’язкові предмети, як-от «Біологія», «Основи здоров’я», «Правознавство», «Громадянська освіта», що викладаються у 5–11 класах. Проте окремого рамкового документа, який би структурував ці компоненти, немає.

У школах Франківська проводять деякі заходи, що їх можна розглядати як компоненти сексуальної освіти: виховні години та факультативні заняття, лекції медиків, кінопокази, підготовки плакатів тощо. Але педагоги проводять їх здебільшого на власний розсуд. Методик та очікуваних результатів навчання, які мають в процесі здобути учениці й учні, немає, тому сексуальна освіта в школах усе ще залишається непомітною.

Так само і в дитсадках. Хоча перші загальні знання з анатомії діти отримують якраз у садочках – там спільні туалети. «У мене зараз трирічні діти адаптуються в дитсадку, – розповідає Наталія Кузіна. – Одна дівчинка у туалеті побачила, що хлопчики пісяють стоячи, з «краника» – довго обдумувала, питала мене, я їй розказала про відмінності хлопчиків і дівчаток. Мама була в шоці, хотіла терміново ізолювати туалети».

Оскільки комплексна сексуальна освіта не впроваджена в дитсадках і школах – відповідно, на державному рівні немає прямої потреби готувати до неї педагогів та організовувати таке навчання. Так, тільки 19% освітян проходили тему про те, як говорити з батьками про сексуальну освіту, при підвищенні кваліфікації. В університетах 55% опитаних не торкалися її взагалі. 

Тому тільки 40% вчителів впевнені у власних знаннях з окремих чутливих тем сексуальної освіти та у своїй спроможності обговорювати їх із учнівством, йдеться в дослідженні. Яскрава ілюстрація – обговорення так званої віктимної поведінки.

Як батьки, так само і більшість вчителів (63%) вірять у віктимну поведінку: погоджуються, що дівчата, які носять короткий одяг та яскравий макіяж, спонукають хлопців до активних залицянь. Відтак засуджують дівчат і жінок за зовнішній вигляд, приписують їм провокативну поведінку. А в інцидентах із сексуальним насильством покладають провину саме на жінок. Про участь хлопців та чоловіків у таких ситуаціях, як правило, не йдеться, про неприпустимість їхніх дій та їхнє виховання назагал не говориться.

«У мене стався вибух в мозку, коли я в одній зі шкіл Франківська почула, що вчителька викладає дітям про віктимну поведінку, – говорить Ольга Кукула. – Не повинна вина за сексуальне насильство перекладатися на жінок! Навіть якщо жінка вдягнула суперкоротку спідницю, може, вона хотіла спокусити конкретного чоловіка, в якому зацікавлена. Але не всіх тих, хто по вулиці ходить. Коли жінка каже «ні», то це «ні». І коли вона в стані алкогольного сп’яніння – тим більше: нетвереза людина не відповідає за слова. Мова ще й про те, що, коли людина у відключці, її ґвалтують. Або коли жінка твереза каже ні, а її не чують, мовляв, ламається. Усе це теж про сексуальну освіту – про кордони і про правило згоди».

80% вчителів вважають корисним для себе проходження курсу з сексуальної освіти, тренінгів, ознайомлення із досвідом колег, які вже його мають. Майже 70% хотіли би рекомендацій від МОН та посилання на досвід інших країн.

Від проєкту до предмета

Зараз у школах України триває проєкт «Здоров’я без сорому», який реалізує ЮНІСЕФ за фінансової підтримки уряду Німеччини. Уроки з гігієни і фізіології відбуваються і на Івано-Франківщині.

Впродовж вересня і жовтня заняття в школах із учнями 5–9 класів, яким серед іншого розповідають про менструацію, пройшли у Коломиї, Долині, Надвірній, Франківську та в інших містах області. На зустрічах класи не ділять, хлопчики і дівчатка слухають разом і разом отримують гігієнічні набори з прокладками. «Виникає багато питань, чому так робиться, – говорить Ольга Кукула, представниця проєкту на Франківщині. – Змішані колективи – це принципово. Бо кожна десята дівчинка, у якої почалася менструація, зізналася, що над нею насміхалися в школі. А 49% школярок віком 11-13 років до лекції взагалі не знали, що таке менструація».

У школах, де по-справжньому піклуються про дітей, цей просвітницький проєкт мав би залишитися – така позиція організаторів. Тому запустили серію тренінгів для вчителів, надають матеріали. Тренінги пройшли вже 136 педагогів, навчання триває. 

Проєкт Здоровя без сорому
На уроці в рамках проєкту “Здоров’я без сорому”

До речі, у Німеччині сексуальна освіта – обов’язковий елемент шкільної програми. Статеве виховання у німецьких школах впровадили ще з кінця 1940-х. Наповнення курсу з роками змінюється: у початковій школі дітям з 2-го класу пояснюють анатомічні відмінності хлопців та дівчат, поняття статі й гендеру, навчають розрізняти приємні та неприємні дотики і говорити «ні», а у 8-му класі починають розповідати про сексуальність, контрацепцію та попередження захворювань, які передаються статевим шляхом.

Особливість німецької системи сексуального виховання у тому, що вона активно заохочує до участі батьків – батьки в курсі, чого саме навчають дітей у школах, і можуть брати участь у заняттях. Важливо, що учні можуть поставити викладачам питання анонімно – для цього є спеціальні скриньки.

Серед німців достатньо завзятих поборників традиційних сімейних цінностей. Так, у 2016-му батьки-консерватори виходили на протести у Гессені та Баден-Вюртемберзі. Але навіть вони не заперечували, що впровадження сексуального виховання у школах було дієвим: за останні 20 років кількість ранніх вагітностей у Німеччині скоротилась удвічі.

У Нідерландах уроки сексуальної освіти, як і в Німеччині, стартують у молодшій школі. У цій країні показник підліткових вагітностей найнижчий в Європі – приблизно 3,2 на тисячу дівчат, низький рівень інфікування ВІЛ. У старшій школі тут не лише розповідають про контрацепцію, але й роблять її доступнішою: презервативи продаються у спеціальних автоматах. А для всіх дівчат віком до 21 року протизаплідні засоби безкоштовні – їх відпускають без рецепта.

Останні 14 років у школах Нідерландів відбувається «Тиждень весняної лихоманки» – щоденні заняття із сексосвіти. Ця державна програма адаптується у школах відповідно до віку дітей та побажань учителів і батьків.

Запровадження сексуальної освіти у школах Швеції відбулося у 1930-х, а з 1950-х заняття стали обов’язковими. Нині норма, що перші розмови з дітьми про сексуальність батьки проводять у 3-5 років.

Шкільний шведський курс сексуальної освіти – з п’ятого по дев’ятий рік навчання. Заняття – максимально інтерактивні. Програму формують на місцях, залучають до обговорення й планування викладачів, батьків, медпрацівників, представників громадських організацій і самих учнів. Серед тем для молодших школярів, наприклад, статеве дозрівання та мастурбація. Для старших – хвороби, що передаються статевим шляхом. В останніх класах – власне стосунки. Вітається відвідування клінік для молоді – це теж елемент навчання.

В Івано-Франківську цього року вперше стартував навчальний курс з комплексної сексуальної освіти – в альтернативній школі, у навчальному просторі «Невгамовні».

Торік, розповідає його розробниця і викладачка Ольга Кукула, відбулися перші заняття – у 3–6 класах, які на ура сприйняли і діти, і батьки. Цьогоріч запровадили курс із шести уроків. Предмет називається «Я і моє тіло» і викладається в 1–9 класах.

«В кожній паралелі ми йшли від потреб дітей – від того, що їх цікавить, – розказує Ольга. – Викладання у 8–9 класах кардинально відрізняється – старших підлітків цікавлять теми про гендерні стереотипи, об’єктивацію. У 5-х класах є запит про почуття, стосунки. У 6–7 класах дітей цікавить запліднення, основи ембріології – як з клітинки розвивається людина. І я бачу, як їм це цікаво й потрібно, – до мене дуже багато питань. Зазвичай я даю дітям доказову інформацію з різних джерел».

Дітям у всіх школах потрібна програма з комплексної сексуальної освіти, акцентує експертка. Порушити проблему й ініціювати запровадження державного освітнього курсу могли б ініціативи батьків. За такої умови батьки могли би бути включені в процес – визначати форми подачі, впливати на тематику, вести діалог з учителями. Щоправда, для цього потрібна сексуальна освіта і для батьків.  


*Цей матеріал виготовлено в рамках проєкту “Західноукраїнська медіамережа” за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст продукції є винятковою відповідальністю видання КУРС та не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США.

Головні новини Івано-Франківська та області у Telegram

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: