fbpx

Від станіславського Седельмаєра до франківського крафту: наша історія пива

Стиль життя 20:39, 01.06, 2021

У Станиславові пиво любили і вміли його варити. У сучасному Івано-Франківську крафтові пивоварні відроджують славу старих майстрів.

Історію пива у нашому місті досліджуємо з партнером публікації – броварнею «Ягер».

Перший кухоль – за Потоцького

Пивоваріння у Станиславові з’явилося разом з самим містом. Великий коронний хорунжий Речі Посполитої, староста галицький, лежайський і коломийський, полковник Його Королівської Милості і засновник Станиславова Андрій з Потоку Потоцький у своєму привілеї на заснування міста 7 травня 1662 писав, зокрема, таке:

«На передмісті дозволяю будувати броварні, солодовні, винниці, фільварки, на що кожному будуть виділені ділянки. Даю свободи на сівбу, городи, поля, всяку торгівлю, шинки, варіння пива, ситіння меду, гнання горілки, продаж їх та інших речей, які можуть найкращі привезти із собою, як у місті, так і на передмістях».

Цим же привілеєм батько-засновник доручив збирати «помірне», тобто мито, з привозного пива та деяких інших товарів на користь міського господарства.

Андрій Потоцький - засновник Станиславова
Андрій Потоцький

Ми не знаємо перших броварів Станиславова, але вже через якусь сотню років, у 1767-му, у місті згадується чимала броварня, яка складалася з двох цехів – варного і солодового, побудованих у стилі бароко за фортечним муром недалеко від Галицької брами. Саме з цією броварнею передовсім у наступні століття буде пов’язана історія місцевого пивоваріння – його і злет, і занепад.

Станіславський пивзавод і довкола нього

Відомо, що в 1787 році броварнею володів граф Петро Потоцький, але в 1801 році виробництво перейшло у власність Австрійської корони за борги графа. Державна броварня залишалася  найбільшим із п’яти виробництв пива, які діяли в місті у XIX сторіччі. Тут працювало 40 робітників і варилося 12 тисяч відер пива на рік. У 1888 році її купили брати Лінднери, а згодом броварню у них викупив підприємець Петро Седельмаєр.

пивзавод в Івано-Франківську - варний цех
Варний цех броварні Седельмаєра

Седельмаєр також володів ресторацією «Зала Седельмаєра» (на 500 місць!) неподалік броварні (біля входу в нинішній «Бастіон») і популярною недорогою корчмою «Варшава» на Пасічній біля мосту через Бистрицю-Солотвинську.

Наприкінці XIX століття станиславівські підприємці-пивовари набирають достатньої ваги, аби впливати на рішення міської влади, відзначає краєзнавчиня Олена Бучик. У 1898 році вони зуміли пролобіювати рішення міської ради, яке заборонило продаж у місті львівського пива. «Львівське акційне товариство броварів» виробляло значно більші обсяги пива, відтак і роздрібна ціна у львів’ян була нижчою. Масштабна експансія львівської продукції у Станиславів загрожувала знищити місцеві пивоварні, тому заборона була виправданою.

«Рада міста Станиславова вчинила слушно, прийнявши рішення не розглядати львівську пропозицію й не прирікати мешканців Станиславова на вживання пива виключно зі львівських броварень, яке з часу утворення об’єднання втратило свою добру репутацію. Теперішні орендарі діють цілком в інтересах громади, продаючи пиво місцевих виробників – седельмаєрівське й пасічнянське”, – писав тоді станиславівський кореспондент “Кур’єра Львівського”.

пиво броварні Седельмаєра

І все ж – попри місцевий протекціонізм і мито – імпортове пиво потрапляло до Станиславова і мало своїх шанувальників. Скажімо, у ресторації “Рояль”, яка в 1903 році відкрилася на вулиці Собеського (нині Січових Стрільців, 24), пропонували “Штайнбрухське” з угорської броварні, заснованої в 1854 році. Реклама в газеті «Кур’єр Станиславівський» зазначає, що саме це пиво отримало гран-прі на виставці в Парижі. Гості полюбляли попивати його під концерти оркестру 24-го полку піхоти, який грав у ресторації щовечора. А в ресторані Кьоніґсфельда на вулиці Сапєжинській (тепер Незалежності), який славився смачною кухнею, завжди можна було потішитися свіжим чеським «Пільзнером» під спів жіночої капели «Ліра».

Конкуренція і смаки публіки, яка ставала дедалі вибагливішою, змушували місцевих броварів покращувати якість і розширювати асортимент. А також дбати про збут – розвивати діючі заклади й відкривати нові.

Так, у лютому 1906 року броварня Седельмаєра почала виробляти чорне пиво на зразок баварського “Spatenbräu”. Ця знаменита броварня у Мюнхені була заснована ще у 1397 році. Новий сорт назвали “пивом Седельмаєра а ля Шпатенброй”, і воно, на думку знавців, нічим не поступалося баварському оригіналу. Його продавали по 12 галерів за чверть літра у фірмових закладах Седельмаєра та в ресторації Казимира Швайсера на Сапєжинській.

Солодовий цех броварні Седельмаєра у Станіславі
Солодовий цех броварні Седельмаєра

У 1911 році в кам’яниці при броварні Седельмаєра відкрили ще один пивний ресторан, фактично паб, – «Ґамбрінус». Заклад назвали на честь легендарного короля германців, якого вважають винахідником пива. Трохи пізніше до ресторану прибудували “артистично мальовану” веранду, а навколо висадили оґродек – невеличкий садок, ландшафтним дизайнером якого став головний інспектор міських зелених насаджень Якуб Робінсон.

Популярна серед простого люду корчма на Пасічній також оновилася і приросла садком – з нагоди його відкриття у 1908 році влаштували свято. Газетярі описували забави у корчмі зі знанням справи і симпатією:

«Серед зелені кількох акацій розставлені столики з полакованими лавами, а при тих столиках утомлені шукають спочинку. Поки публіка спокійна, капела може вигравати свій репертуар. Але після кільканадцяти кухлів у голові починає крутитися, а веселощі й свобода досягають своєї кульмінації. Тоді оркестр мусить грати за побажаннями публіки. Коли втомлена капела нарешті піде на відпочинок, залунає якийсь жіночий голос, спочатку тихо, а потім усе голосніше, аж поки пісня не охопить усі столики: “В гайку зеленім калина зацвіла, чому ж така смутна, скажи, моя мила…”. Часом пан Седельмаєр відвідує цей заклад, і тоді капела, щоб його привітати, грає “седельмаєрівський марш”, який склав капельмейстер оркестру “Гармонія”. За це він зазвичай отримує чвертку пива”, – писали газети.

У 1906 році «Кур’єр Станиславівський» дотепно описав маршрут пересічного мешканця міста, коли в нього заводилися грошенята на шопінг. І починався цей маршрут… так, з місцевого пива. Схоже, тодішні автори без гальби седельмаєрівського не уявляли собі доброго життя у Станиславові.

«Коли банкноти сидять у гаманці, можемо почати нашу мандрівку. Розпочнемо з питва – йдемо туди, де нас чекає пінне пиво Седельмаєра, купуємо зразу три бочечки і сміливо ставимо позначку “виконано”. По муку, цукор і так далі йдемо на вулицю Карпінського – там нас чекають магазини Ґуравського і Копача. Якщо хочеш отримати поцілунок від своєї коханої, мерщій біжи на Сапєжинську до цукерні Новорольського і придбай солодощі, бо саме їх найбільше хвалить прекрасна стать. Щодо ковбас не сумнівайся: весь люд говорить, що копченості пана Слапи (крамниця знаходилась на площі Ринок, – авт.) гідні всяких похвал! Не забуваймо зайти і до Квятковського – там людно, зате завжди можна перехилити чарочку доброго вина. Рому й горілки в нашому місті не треба шукати бозна-де – заходиш у пропінацію (горілчаний магазин, – авт.) і бери хоч сто пляшок…”.

Краєзнавець Іван Бондарев розповідає про оригінальні пивні забіги Стометрівкою, які впродовж десятиліть були популярною міською розвагою. Одним із найкрутіших ресторанів був «Уніон», який був розташований на Сапєжинській у першій п’ятиповерхівці старого міста, зведеній Вацлавом Хованцем за проєктом Фредерика Януша (зараз Незалежності, 4). Власник ресторану вигадав для своїх офіціантів змагання: їм давали в руки таці, на які ставили наповнені до країв кухлі пива. З цими тацями хлопці мали пробігти сотню метрів наввипередки, не розплескавши при цьому жодної краплі напою. Відбувалися забави у вихідні, збирали чималі натовпи глядачів, і для цього перекривали рух транспорту. З часом дійшло до того, що інші ресторани виставляли свої команди на пивні забіги. Ця весела міська традиція обірвалася лише з приходом більшовиків.

готель Уніон в будинку Хованця, Станиславів
Ресторан “Уніон” на Сапєжинській

Словом, не буде перебільшенням назвати Станіслав кінця XIX і перших десятиліть XX сторіччя пивним містом з огляду на вподобання мешканців. Хоча в міській пропінації і ресторанах можна було купити й скуштувати майже будь-які напої: різні вина, ром, коньяк, паленку чи горілку, – пиво стало найпопулярнішим і найбільш універсальним напоєм. Його любили і місцеві аристократи, і середній клас з інтелігенцією, і простолюд. Пивом смакували і в престижних ресторанах, і в дешевих корчмах. Пиво стало чимось більшим, ніж лише напоєм для гамування спраги і забави. Воно стало частиною міської культури – навіть якщо час від часу у шинках трощили посуд і шанувальники хмелю потрапляли в кримінальну хроніку, бо і без цього, звісно, не обходилося.  

історія пива в Івано-Франківську

Під кухоль пінного обговорювали бізнесові справи і новини, літературу і театр, робили політику і вибори. Перша світова війна, яка незворотно змінила Європу і тим паче пошматований боями Станіслав, не вплинула на ці звички і смаки мешканців міста. Броварня Седельмаєра пережила лихоліття, відновилася, і вже у 1936 році капітал підприємства становив 300 тисяч злотих, а виробляла пивоварня близько 300 тисяч декалітрів пива щорічно. Його продавали в рестораціях і в 20 оптових складах у Станиславові й Калуші.

Пиво і політика

Українська професійна партійна політика народилася з піни, як Афродіта. От тільки це була пивна піна. Ба більше, для багатьох буде сюрпризом, але це була піна від пива саме станиславівської броварні Седельмаєра. 

7 червня 1892 року в Станіславі на з’їзд зібралися майже 300 членів РУРП – Русько-української радикальної партії. Це була перша українська партія європейського зразка – з ідеологією і програмою, з організаційною мережою і реєстрованим членством. Серед засновників партії й авторів її програми – Іван Франко і Михайло Павлик, які також приїхали на з’їзд до Станіслава.

Українські радикали, яких шовіністично налаштовані поляки називали тоді «гайдамаками», планували зібратися саме в «Залі Седельмаєра». І власники ресторану були не проти. Зате проти була польська міська влада, яка заборонила зібрання в цій залі начебто з міркувань безпеки. Радикалам довелося оперативно переміститися до громадської лазні поруч на вулиці Фердинанда (тепер Низова, 5). Втім, не важко здогадатися, куди делегати пішли обговорювати політику після з’їзду…

Вже 1 травня того ж року у Седельмаєра таки зібралася революційна публіка з робітників, які боролися за скорочення робочого дня, свободу преси і зниження цін. А в 1894 році в «Залі» пройшли збори на захист виборчих прав.

Щоразу влада пробувала тиснути на власника ресторану, намагаючись зупинити поширення вільнодумства, але вже безуспішно. На саме Різдво 1908 року в Станиславові зібралося вже близько 700 членів РУРП, переважно русинів, тобто українців. А родина Седельмаєрів здобула собі репутацію симпатиків революціонерів і бунтівників, не надто добру в очах влади.

Згодом, після довгих десятиліть совіцького репресивного режиму, цей вільнодумний характер і дух місцевих пивоварів прокинеться знову. У грудні 2014 року франківські пивовари Володимир Ковтун та Макс Голубєв в оригінальний спосіб підтримали Революцію Гідності – зварили пиво Pshonka Weizen. Саме в той час євромайданівці у Києві захопили будинок генпрокурора Віктора Пшонки, відкривши суспільству химерне поєднання безмірного багатства і несмаку правлячої «еліти». На позначення цього явища тоді народився термін «пшонка-стайл», його і вирішили висміяти франківські пивовари. А в 2016 році на першому в Україні міжнародному фестивалі крафтового пива «Hoppy Fest», який проходив в Івано-Франківську, можна було скуштувати «антипутінське» пиво Назара Дребота.

Час крафту

Родина Седельмаєрів не пережила Другої світової війни – загинула від рук нацистів. А їхня броварня працювала в роки окупації під назвою «Dampfbrauerei GmbH». З приходом радянської влади вона стала «Станіславським пивзаводом», а після перейменування міста у 1962 році – «Івано-Франківським пивзаводом», звісно, державним і єдиним у місті.

Франківське пиво продавали в ресторанах, пивбарах, кіосках і просто з бочок на вулицях. Відомо, що в 1983 році пивзавод випустив 909 тисяч декалітрів пива! У Франківську тоді варили більше десятка марок пива: «Гуцульське» і «Гуцульське спеціальне», «Донецьке», «Жигулівське», «Ризьке», «Кіровоградське», «Львівське», «Московське», «Прикарпатське», «Російське», «Українське», «Ячмінний колос» і «Станіславське». Будівлі варного і солодового цехів «Івано-Франківського пивзаводу» отримали статус пам’яток архітектури національного значення: це було одне з найстаріших діючих промислових підприємств України. Загалом за свою історію броварня випускала пиво під 123 етикетками.

еиткетки пива з броварні Седельмаєра

Після здобуття незалежності пивзавод тримався ще 6 років, але таки не зумів пережити буремних дев’яностих. Останню партію пива тут розлили в 1997 році. Пам’ятку приватизували, але приміщення роками стояли без використання і догляду, занепадаючи й руйнуючись. Врешті, автентичні споруди розібрали і на їх місці збудували доволі точні копії: варний цех закінчили в 2012 році, солодовий завершують щойно тепер. Напис на фасаді «Browar Parowy Sedelmajera 1767» нагадує про славну історію місцевого броварства й родину, яка найбільше доклалася до його розвитку.

Але традиція місцевого пивоваріння не обірвалася. З початку 2000-х справу давніх майстрів підхопили і розвивають крафтові броварні. «Панське», Copper Head, «Гонір», «Міф», «Станіславська гальба», «Ягер»…  Їх стає все більше, вони експериментують, вдосконалюються, здобувають відданих шанувальників. Хтось вже, як-от «Ягер», набирає таких потужностей, що наближається до масштабів мас-маркету за обсягами продукції, але зберігає при цьому шарм і смак крафту.

У 2016 році в Івано-Франківську вперше організували міжнародний фестиваль крафтового пива Hoppy Fest, який відвідали 6 тисяч франківців і гостей міста. У 2020-му році пивовари провели Зимовий Hoppy Fest. Продукція франківців здобуває міжнародні відзнаки: пиво Blanc від «Ягер» нещодавно посіло друге місце в номінації «Witbier» на п’ятому міжнародному дегустаційному конкурсі East European Beer Award 2021.

пиво від франківської крафтової броварні Ягер

Серйозним викликом для місцевих крафтових броварень стали коронавірусна пандемія і карантин, через який зупинялися ресторани й паби. Втім, франківські пивовари витримали удар – жодна броварня не закрилася. Є підстави сподіватися, що найважчі випробування і «червоні зони» позаду. А попереду – нові цікаві й смачні сторінки історії франківського пива.

___________
У статті використано публікації дослідників Олени Бучик, Івана Бондарєва, Богдана Скаврона та видання “Моє місто. Хрестоматія з історії Івано-Франківська”, Лілея-НВ, 2012.

Лише найважливіші новини Івано-Франківська та області у Telegram 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: