fbpx
  • Головна
  • Публікації
  • Політика
  • Михайло Расташанський: «Хохлосрач, який раніше був улюбленою розвагою вузького прошарку інтернет-маргіналів, став практично офіційною риторикою Кремля»

Михайло Расташанський: «Хохлосрач, який раніше був улюбленою розвагою вузького прошарку інтернет-маргіналів, став практично офіційною риторикою Кремля»

Політика 20:52, 27.05, 2014

В особі Михайла Расташанського КУРС розмовляє з «іншою Росією» – про нинішню ситуацію в Україні, поведінку Кремля і про те, чим усе закінчиться.

Чи існує насправді інша Росія, про яку так часто з надією говорять українські інтелігенти й політики, всупереч очевидній ворожості до України як кремлівської верхівки, так і більшості звичайних обивателів? Попри те, що за останні місяці ця надія ставала дедалі примарнішою, – таки є.

Є Росія Андрія Макаревича, Лії Ахеджакової, Ірини Хакамади, Юрія Шевчука, Юлії Латиніної, Бориса Акуніна, Вікторії Івлєвої… Список можна продовжувати. І в ньому обов’язково буде прізвище відомого московського адвоката і дотепного блогера Михайла Расташанського.

В особі Михайла Расташанського КУРС розмовляє з «іншою Росією» – про нинішню ситуацію в Україні, поведінку Кремля і про те, чим усе закінчиться.

 

– Знаєш,  в Україні взагалі-то не дуже й здивувалися агресії Росії, тобто якогось шоку – як, братній народ?! – не було. Як думаєш, чому?

Ситуацію почали розігрівати задовго до початку подій в Криму, і навіть задовго до Майдану. Так вже сталося, що Україна справді складається з різних, дуже різних регіонів, які останні кілька років, на превеликий мій жаль, послідовно віддалялися один від одного. Крім того, не можна забувати й про імперську великодержавну істерію, яку нагнітали російські ЗМІ й інтернет, – «Украина – это не государство, а недоразумение», «нет такой нации – украинцы» і подібний «хохлосрач». Раніше він був улюбленою розвагою вузького прошарку політизованих інтернет-маргіналів, а зараз став практично офіційною риторикою вашого найбільшого сусіда.

З моменту втечі Януковича стало зовсім очевидно, що Росія буде діяти – це було тільки питанням часу. Майдан і його лідери (якщо такі там були) публічно принизили Путіна, показавши, як можна повестися з повністю скурвленою владою і поліцією. Момент був обраний цілком вдало – олімпіада. Але тільки вона закінчилася – і Путін відповів…

 Якщо глава такої крупної і впливової країни реагує на події емоційно, то висновок – він не зовсім адекватний. Розмови про неадекватність Путіна взагалі в Росії бодай десь чути?  

Все-таки повертаючись до твого попереднього питання, хочу додати, що за останні кілька років українці і росіяни також послідовно віддалялись один від одного: «газова війна», популістська риторика влади стосовно України і ретельно виплекані Кремлем великодержавні комплекси дали свої плоди – якби ще кілька тижнів тому Путін оголосив про початок операції з «примусу до миру», його б підтримали не менше 70% росіян.

Тому не дивно, що для українців дії Росії в Криму, анексія півострова, не стали чимось аж геть неочікуваним чи нереальним.

А щодо емоцій Путіна з приводу українських подій – мені вони не відомі, в кожному разі на публіці він їх не демонстрував. І я впевнений, що він цілком адекватний. Але адекватний власній картині світу, яку він бачить з кремлівських висот. Тій картині, яку йому малюють референти і радники, ближче коло і ГРУ.

Українська кампанія викликала надзвичайний підйом в росіян. Надзвичайний настільки, що я довгий час не міг у це повірити: маса людей зі сльозами на очах щиро раділи «здобутку» – «кримнаш». Той самий Путін, в любові до якого ще недавно навіть його прихильникам було, м'яко кажучи, не прийнято зізнаватися, вмить став героєм нації.

Справа в тому, що Росія з самого початку Майдану включила грандіозний медіа-ресурс – і в уявленні середньостатистичного росіянина в Україні сьогодні справді панують нацисти. Бандерівці з міфічних лісових братів десь у горах Галичини, персонажів з анекдотів перетворилися у фашистів. Хто не дивиться російське телебачення, навіть уявити не може, що воно пропонує глядачам. Каральна операція, Правий сектор, Бандера… Особливо в цьому сенсі відзначився медіа-холдинг пана Габрилянова. ЛайфНюз, безумовно, заслужив ту медаль, якою їх нагородили за Крим: свою «роботу» вони виконують на шість з плюсом. Я регулярно дивлюся новини цього каналу і не можу не відзначити, що просто захоплений їхнім продуктом: це абсолютно безшовна чорно-біла картина світу в прекрасній дорогій рамці. Подача матеріалу, робота репортерів і ведучих – усе на найвищому рівні. Чи варто дивуватися, що після такої накачки кожен третій росіянин радіє тому, що «кримнаш». При цьому, як кажуть психіатри, критичне мислення у таких «кримнашистів» повністю відсутнє.

Я був недавно в Ростовській області, Неклинівський район, до Маріуполя кілометрів п'ятдесят. Люди готуються до війни, розумієш? Купують муку і тушонку машинами, влаштовують схрони з продуктами… Вони впевнені, що «бандери» нападуть, бабусі плачуть, кажуть, «війна, війна скоро, фашисти на нас підуть»… Упевнений, що Ярош і не мріяв про такий успіх серед простих росіян. Син моєї колеги-адвоката йде в армію! Добровольцем! Сам! На питання матері, навіщо йому втрачати рік життя, відповідає: хочу захищати Росію! Надіється, що його відправлять у Крим… І це москвич, юнак з інтелігентної забезпеченої родини.

 Вибач за, можливо, некоректне питання, але я не уявляю, щоб в Україні хтось так зміг промити людям мізки… А може, фашизм – це якась органічно близька російській ментальності ідеологія?

Для мене все це тим більше дивне, бо, маючи таке трагічне тоталітарне минуле, росіяни знову повертаються туди ж, звідки прийшли. І це при відкритих джерелах, в епоху інтернету і можливостях вивчати власний і чужий історичний досвід.

Я не думаю, що фашизм у загальноприйнятому сенсі – це національна ідея Росії. Скоріше великодержавний націоналізм. Останні кілька років Кремль послідовно нав'язував імперську ідеологію. І треба віддати належне – досяг чималих у цьому успіхів. Все те, над чим кепкували в інтернеті, – всі ці «Єдина Росія», «Наші» і всякі польоти на стерхах – дали результат. І який! Відродження і зведення до абсолютного культу святкування 9 травня, заперечення будь-якої критики дій керівництва СРСР до початку Другої світової війни, під час неї і після, поширення агресивного клерикалізму, заборони на будь-яку політичну діяльність для нових партій і рухів… І звісно, Україна для таких нових росіян була – як більмо на оці.

Про феномен України та історичне значення України й Росії одна для одної багато писав публіцист А. Широпаєв. Зокрема, він стверджує, що існування самостійної незалежної України – це крах для імперської, ординської Росії. Це приклад того, якою може бути Росія – демократичною, орієнтованою на Європу. Саме тому сьогодні Україна викликає таку ненависть у більшості росіян. Якщо резюмувати їх претензії зовсім коротко, то це приблизно так: «ач, хохли! В Європу зібралися! Не хочуть, як старший брат, жити в рідному бараку!» Пам'ятаєш, як у Марка Твена вдова Дуглас взяла до себе жити Гека Фінна. Гек почав їсти за столом ножем і виделкою, одягатися в чисте і ходити до школи. Але його батько, бездомний алкаш, не міг цього стерпіти і викрав хлопчика, змусивши жити на острові в хижі. Мовляв, дивися який – вирядився, грамотний став, пиху напустив, я з тебе цю пиху виб'ю, не така я людина, щоб це терпіти…

 Ну, і як воно – жити сьогодні в такій Росії? Стукацтво, тиск, страх?

Я особисто нічого такого не відчуваю, поки що принаймні. Але якщо все далі буде розвиватися такими темпами, то хто знає, що буде завтра. Професора Зубова ось відновили (Андрій Зубов – професор Московського державного інституту міжнародних відносин, звільнений з роботи у березні цього року після його критичних висловлювань щодо політики Росії в Криму – КУРС). Але ж його звільнили були! Вигнали буквально. Але він професор МГІМО і знакова фігура, величина. А якби на його місці був учитель історії зі звичайної школи?.. Сьогодні люди, які мають антиімперську позицію – не радикальну, не ультраліберальну, зазначу, не прагнуть її демонструвати.

 Друзів через свою позицію не вратив?

На щастя, ні. У мене мало друзів, але усі вони мають зважену і прагматичну позицію як стосовно ситуації в Україні, так і стосовно внутрішньої політики РФ. Разом з тим у мене є кілька добрих знайомих, які повністю, на сто відсотків підтримують курс Путіна, його антиамериканську лінію. Це не якісь маргінали, а успішні люди трохи за сорок, освічені і більш ніж заможні. Їм Путін подобається, розумієш? Це люди з п’ятирічними шенгенами і нерухомістю за кордоном, їхні діти ходять у добрі школи. Вони пишаються олімпіадою і святкують 9 травня від душі й клеять на свої BMW Х5 «Спасибо деду за победу» цілком щиро. Вони цілком щиро вважають і будуть вважати українців такими собі недоросіянами, яких здурили піндоси і які потребують міцної хазяйської руки. Історію Другої світової вони знають лише зі слів диктора Кисельова і йому подібних… При цьому це гарні люди, хочу сказати.

 Те, що відбулося і відбувається між нашими країнами, забудеться колись, перемелеться, як думаєш? Скільки часу тепер потрібно?

Ну, забудеться, звісно. Росіяни зараз люблять і німців, і турків, і шведів, і поляків, французів, чехів… А були ж різні часи в нашій історії. Інше питання – наскільки взаємна ця любов :)) На жаль, думаю, Україні і Росії ще далеко до примирення, власне, сам конфлікт навіть не вичерпаний. Війна з Грузією була шість років тому, а пряме повітряне сполучення відновили зовсім недавно, та й то після того, як там до влади прийшов проросійськи налаштований президент.

 Чи можливий для Росії акт каяття, вибачення, як, наприклад, було в післявоєнній Німеччині?

Дуже сумніваюся. По-перше, Росія – не Німеччина, по-друге, історія каже, що Росія – як керівництво, так і прості громадяни – вкрай рідко і неохоче визнавали себе винними у злочинах проти власного народу чи військових злочинах. Гадаю, що з Україною не буде винятку. А в умовах нинішньої парадигми це взагалі неможливо ні фізично, ні хімічно. Градус росте щодня.

 Чим усе закінчиться, як думаєш?

Можна дуже довго говорити на цю тему. Та чим завгодно. Від введення Путіним «миротворчих» військ в так звані ДНР і ЛНР до млявого тління напруги, яке буде підтримувати Росія. Те, що Крим пішов без шансів на повернення, – це медичний факт.

 А от ти сказав, чим це може закінчитися для Росії…

І правда. Росія з анексією Криму взяла на себе величезний фінансовий тягар. Новоявлені росіяни, очевидно, чекають, що на них виллється золотий дощ. Так і буде, але недовго. До цього у нас був дотаційний регіон – Чечня, де не було ані виробництва, ні сільського господарства, і ця ситуація викликала сильне невдоволення в росіян – «досить годувати Кавказ!» і таке подібне.

Патріотичний шал скоро спаде і прийде протверезіння – з ростом цін на продукти, послуги ЖКГ і електрику. Взагалі, окрім трагічного, в ситуації з Кримом багато й комічного. Так, російські ЗМІ з кам’яними обличчями повідомляють, що нарешті в кримчан з’явилася можливість обирати собі владу. Про те, що в Росії губернаторів і мерів призначають, чомусь ніхто не каже. Про ситуацію з мітингами вже відомо: в Криму, що став частиною Росії, доведеться забути про те, що можна отак просто зібратися на площі з транспарантами і при цьому не отримати дубиною межи очі. Що ж до Росії в довгостроковій перспективі – тут я б не взявся робити прогнози. Особливо – оптимістичні. Мені здається, дуже вже це невдячна і сумнівна справа.

 Насамкінець. Як думаєш, може дійти до такого, що ти вирішиш емігрувати?

Думаю, що до цього не дійде, хоча, як каже відоме російське прислів’я, – від суми і від тюрми… Сподіваюся, що настане якесь загальне протверезіння, переможе більш зважений підхід, Путін з новообраним президентом України сядуть і домовляться про для двох сторін прийнятні варіанти. Я для еміграції все ж застарий. У сорок років починати наново не хотілося б. Крім того, я люблю Росію, Москву, люблю людей, які тут живуть. Тому, сподіваюся, такий момент ніколи не настане…

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter
Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: