fbpx

Символічний простір поразки

Політика 12:22, 28.08, 2019

Про важливість перейменування вулиць, небезпеку повернення Донбасу і чому російська попса віддаляє нас від завершення війни.

НА ФОТО: Леонід Перфецький, “У відбитому Києві чорношличники скидають з будинку Думи російський прапор, 31 липня 1919”, акварель

Мій товариш працює в СБУ. В «конторі», як він сам каже. Корені цієї назви зрозумілі: ЧК, Залізний Фелікс та інша радянська міфопоетика з її культом силовиків та гордістю з цього приводу. Коли ти кажеш «контора», на тебе ніби падає моторошна, але велична тінь. Нічого нового: всім нам хочеться належати до чогось більшого, ніж ми самі, кожен бореться з усвідомленням власної скінченності, як уміє.

Років десять тому в його машині часто грав Висоцький (пісні про «справжні цінності») або чеченські барди (пісні ворога про «справжні цінності»). І коли почалася війна, моєму товаришу, як і всьому цьому «перехідному поколінню», довелося визначатися, з ким він: з тінню Залізного Фелікса чи з Україною, де цій міфопоетиці немає місця?

Питання, насправді, доволі психологічно непросте, враховуючи династію, Київ і належність – через мову – до «великой русской культуры», з одного боку, і мізерну офіцерську зарплатню – з другого. Слід віддати товаришу належне: коли такий вибір постав, він зібрався та поїхав у «відрядження» на Схід. Це було задовго до того, як «конторські» стали записуватися в чергу на АТО, щоб отримати УБД, а потрапляння на фронт почало вимагати кулуарних зусиль.

Війна, яку ми зараз ведемо, проходить у багатьох вимірах, але один є, напевно, другим за важливістю – символічний. Скоріше за все, нам не вдасться перемогти в просторі фізичного зіткнення без перемоги у символічному просторі. Хоча часто здається, що слова і назви – це щось другорядне, похідне, те, що можна відкласти на потім. Unlikely.

Мій товариш, вже побувавши на війні, обурювався, що в Києві з’явився проспект Шухевича та інші подібні назви. Мовляв, який стосунок до Києва мав Роман Осипович або Січові стрільці – на відміну від, скажімо, Ватутіна?

Ми провели чимало часу в дискусіях, де я наводив аргументи на користь того, чому для України, за яку він воює, важливіше, щоб в столиці була вулиця Шухевича, а не Ватутіна. Або, наприклад, Січових стрільців, а не Артема. Цікаво, що аргументи його не дуже переконали, але це взагалі ознака нашого часу: раціональність більше не впливає на людей. Мистецтво дискусії не те щоб виродилося – скоріше зникло. Саме тому довкола так багато віруючих у масонську змову, пласку землю та правду, яку говорять на політичних ток-шоу. Постмодернізм «дозволив» багато істин, а інтернет – дав можливість таким людям не вважати себе маргіналами, а знаходити однодумців.

Мій товариш прийняв зміну назв, як поступово приймає це більшість: спочатку вольове (або кон’юнктурне) рішення згори, потім зміна табличок, потім автоматичний апдейт в гугл-картах, і за декілька років ти вже сам не зауважиш, як, пояснюючи комусь маршрут по центру, порадиш звернути на Алмазова. А потім згадаєш, що це ж колишня Кутузова, йолки! Втім, існує і зворотне: багато киян досі вперто їдуть на Більшовик, хоча такої станції метро вже давно немає, та й сам завод ось-ось остаточно перетвориться на ТРЦ «Космополіт». Добре, що в нас є гугл, який «працює» з символічним простором згідно з офіційними процедурами і робить для українізації більше, ніж самі українці. І якщо алгоритму сказали, що відтепер проспект називається Бандери – значить, у навігаторі він буде називатися Бандери!

Здавалося б, хай тоді все йде, як іде, але реакція виявляється зовсім поруч – навіть «нейтральний» Петро Григоренко недовго втримався на харківському проспекті Жукова. Щось подібне скоро може чекати і Бандеру з Шухевичем у Києві (принаймні Окружний адміністративний суд Києва вже ухвалив рішення про скасування перейменування). У нас, здається, немає часу, немає цих років, за які символічні зміни стали б незворотними. Все тримається на купці ветеранів, активістів, волонтерів та небайдужих, довкола яких – море тих, кому «нормас». Певні рішення попередньої влади були адекватними, але не тому, що президент поділяв цінності, про які говорив. Скоріше тому, що вважав, що такі кроки краще конвертуються у другий термін (як виявилося, ні).

Найгірше, що може зараз трапитися з Україною, – це повернення Донбасу та Криму, тим більше, в якихось особливих статусах. Тому що без символічної перемоги (а її не досягнуто навіть у столиці) ми отримаємо гнійник, який буде отруювати все тіло – хворе і без того. Відтак незрозумілим стає, що для країни в цій ситуації є «перемогою», а значить – заради чого ведеться війна і чим вона має скінчитися. Те, що цього розуміння немає в мене, «диванного експерта», не проблема. Реальна проблема в тому, що його немає в нової команди – як, втім, і будь-якого іншого розуміння з приводу того, що робити з таким складним і хворим організмом, яким вони раптом стали управляти.

FaceApp, фейспалм, Ортега-і-Гассет і Зеленський

«Западенці» часто люблять шпиняти киян: мовляв, у вас українською не розмовляють, а ще столиця. Проживши тут 20 років, я бачу, як повільно, але невпинно столиця України стає українською столицею. Втім, процес цей такий вразливий, такий крихкий, що в мене досі немає впевненості, що він встигне дійти до свого логічного завершення. І сусіди, які святкували День Незалежності під російський реп, ще більше додають мені сумнівів щодо скорої символічної перемоги – чи навіть перемоги як такої.

На початку серпня я повертався з Карпат до Києва через Львів. В автобусі Івано-Франківськ – Львів грало радіо «П’ятниця» – найбільш еталонна в плані несмаку радіостанція, яка спеціалізується на російській попсі і звучить у Галичині ледь не в кожному таксі та маршрутці. Я підійшов до водія і попросив перемкнути. «А чо це всім нормально, а вам нє?» – запитав мене водій. І автобус, повний галичан, подивився на мене з цікавістю.

Підписуйтеся на КУРС у Telegram та Twitter  лише найцікавіші і найважливіші новини Івано-Франківська і області!

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: