fbpx

Доторкнутися до причетного: поезія Грицька Чубая стане доступною для незрячих

Культура 19:11, 08.07, 2019

У Львові працюють над “П’ятикнижжям” Григорія Чубая, яке має з’явитися шрифтом Брайля. Таким чином Чубаєві поезії можна буде в прямому сенсі того слова відчути на дотик.

Це чергова і одна із багатьох ініціатив Ресурсного центру освітніх інформаційних технологій для осіб з особливими потребами Національного університету «Львівська політехніка».

Керівниця центру, ініціаторка та організаторка культурно-мистецьких та освітніх подій для людей з вадами зору Оксана Потимко, розповідає, що  вони стараються обирати гарну, достойну літературу, аби люди, які не бачать, могли читати не все підряд, а вишукані твори. Раніше шрифтом Брайля вже з’явилися твори Надії Гербіш, Наталки Писаренко, Лесі Кичури. Цього року на базі Ресурсного центру друкують вже шосту таку книгу, і вибір впав на “П’ятикнижжя” Грицька Чубая. Його можна буде не тільки відчути на дотик.

Григорій Чубай

“Ми робимо книжки максимально адаптованими, максимально пристосованими для незрячих, – каже Оксана Потимко. – Для тих, хто зовсім не бачить, вона має бути надрукована шрифтом Брайля, одночасно там є плоский шрифт великим кеглем для слабозорих людей. Окремі сторінки. На одній – плоский шрифт, інша – Брайлем. Причому кожен плоский рядок співпадатиме з рельєфно-крапковим. А ще книга міститиме QR-код, зісканувавши який, можна буде перейти до аудіоверсії книги. Код обведений рельєфною рамкою, аби цілком незряча людина на дотик його могла обстежити, навести мобільний телефон, зісканувати, завантажити в мобільний телефон і собі слухати”.

До начитування звукових версій книг, як правило, запрошують самих авторів. Або зіркових гостей – Оксану Муху, Славка Нудика з Піккардійської Терції, Павла Табакова, Олександра Божика, Андрія Хавунку. Озвучити “П’ятикнижжя” запросили Соломію Чубай, щоби люди почули гарну книжку у виконанні доньки автора. Записи якраз тривають в одній зі студій звукозапису Львова.

Соломія Чубай
Соломія Чубай. Фото Ольги Дмитрів

Соломія Чубай каже, це була давня мрія її батька, аби його поезії могли читати люди незрячі. Ще колись він працював над перекладами з Шекспіра із незрячим українським поетом, перекладачем Василем Лящуком. Саме він під час знайомства і повідав Соломії про те, що батько мріяв, аби його вірші з’явилися шрифтом Брайля. Тому, коли почула пропозицію від Оксани Потимко, була страшенно зворушена.

“Ця пропозиція прийшла до мене тоді, коли я повернулася із батьківщини татової, із села Березини. І коли мені подзвонила пані Оксана, це було дуже зворушливо. Це фантастика. Я, напевно, ще більше заглибилася в його [тата] життя. Бо якщо його в ХХ столітті забороняли друкувати, а зараз в ХХІ до мене звертаються люди, які хочуть читати Грицька Чубая, напевно, йому варто було перескочити це століття, щоб бути нарешті почутим. Це для мене, напевно, найбільша подія, пов’язана з татом. Зараз я записую його поезії для аудіоверсії, читаю, як вмію, як відчуваю татову поезію. Це емоційно і водночас складно. Коли ти читаєш поему і усвідомлюєш, що тато все це писав у 17-18 років, розумієш, що ця людина, певно, прийшла десь з космосу, бо так глибоко відчував певні речі, таке враження, що це писав вже старший чоловік. Для мене ця поезія кожного разу якась глибша. Навіть було відчуття у “Відшукуванні причетного”, що там багато меседжів для мене особисто”.

До спеціального видання “П’ятикнижжя” увійдуть не всі твори з оригінального тому. Через особливості друку довелося вибирати. Тож Соломія Чубай зосередила свій вибір на поемах «Вертеп», «Відшукування причетного», «Світло і сповідь», «Марія», а також віршах, які найбільше зачіпають: «Постать голосу», «Коли до губ твоїх», «Плач Єремії», «Україні», який Грицько Чубай написав у 13 років. Йшлося про те, аби вибрати ті твори, які сам автор оцінював досить високо, ті, які, за словами його друзів, він найбільше любив читати.

Навіть попри те, що у книжці буде небагато творів, це будуть два доволі об’ємні томи. Якби друкували все, “П’ятикнижжя” могло б складатися із 3, 4, а може, й 5 окремих томів.

Друк шрифтом Брайля, каже Оксана Потимко, є доволі недешевим задоволенням. Використовують дуже дорогий папір, спеціальний, брайлівський, наближений до картону: він цупкий і міцний. Це доволі дорогі палітурки (одна коштує 150 грн). Дуже дорога рельєфна графіка. В кожній книзі видавці намагаються дати хоча б один малюнок. Але щоб його могли «прочитати», побачити незрячі люди кінчиками пальців, він має бути рельєфним, тактильним. Ці малюнки друкуються на так званому термопапері на термопринтері. Такий папір має спеціальну основу. І під час термодруку малюнок, нанесений на такий папір, наче видуває по контуру. Один такий листок А4 коштує 1 євро.  Це так звана книга в універсальному дизайні, коли її можуть читати і ті, хто бачить, і ті, хто не бачить. Якщо трапляється людина з комплексними порушеннями, – наприклад не бачить і має вади верхніх кінцівок (багато хлопців з АТО, наприклад), – для них може бути в нагоді третій варіант – аудіоверсія. Тобто, тут ще кошти на студію звукозапису і все, що з тим пов’язано.

Ще 5-7 років тому ситуація з друкуванням книг Брайлем була критична. Друкувалося дуже мало – 2-3, може, 5 книг на рік. Сьогодні в Україні діють 5 осередків, які займаються книгодрукуванням шрифтом Брайля: у Харкові, Києві, Львові, Луцьку. Лише цього року на базі Ресурсного центру Львівської політехніки друкують 25 (!) книг. Для дорослих і дітей. При тих витратах на папір, палітурки, малюнки, звукозапис – це близько тисячі гривень на одну книжку. І це не державні кошти. Їх дають благодійники. Наприклад, у випадку львів’ян це були Львівська міська рада, Благодійна організація Фонд родини Нечитайло, цього року – IT-компанія Eleks, яка виділила близько 200 тисяч гривень.

Ресурсний центр Львівської політехніки свої книги не продає. Їх розсилають в усі без винятку обласні універсальні бібліотеки, спеціалізовані школи-інтернати, примірник йде до центральної спеціалізованої бібліотеки для незрячих. Але не в бібліотеки УТОС. Із ними, каже Оксана Потимко, у них гіркий досвід співпраці.

“Я колись була в УТОС, але мене виключили. І користуватися УТОСівською бібліотекою я не можу, бо я не член УТОС. Але мене це не лякає. Ми ж не маємо своїх окремих магазинів, трамваїв, ринків. То чому ми маємо мати спеціальні бібліотеки? Ми почали розсилати їх у звичайні бібліотеки і в спеціальні бібліотеки для незрячих. Я зіштовхнулася з такою ситуацією, що перевернула мою свідомість. Спеціальні бібліотеки УТОСу відмовлялися підписати нам навіть акт про те, що ми передаємо їм таку книгу. Дехто навіть заявляв “навіщо ви нам присилаєте цю макулатуру”. А звичайні публічні бібліотеки почали надсилати нам подячні листи і розповідати, що до них часом, хоча нечасто, приходять незрячі люди і питають, чи є якась книга, яку б вони могли прочитати. Ми живемо в єдиному середовищі, в єдиному світі і ми не маємо ділитися”.

“П’ятикнижжя” Грицька Чубая, сподівається Оксана Потимко, вже буде представлено цього року на Львівському форумі видавців.

Окрім книговидавництва, Ресурсний центр освітніх інформаційних технологій для осіб з особливими потребами НУ “Львівська політехніка” виготовляє кіно і мультики для незрячих.

Володимир Гарматюк

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: