Бувалих АТО-шників видно відразу. Перше, що видає їх, – це специфічний фейс-стиль. Як правило, це козацька зачіска і… густа борода з вусами. Навіть в тих, в кого по життю нічого на обличчі не росте. От, наприклад, артилерист Михайло Гончар ніколи не носив бороди, власне, як і не був гармашем. Та доля розпорядилась інакше.
Мешканець невеличкого містечка Болехів, що в Івано-Франківській області, він планував свою долю зовсім не так, як вона складається. В майбутньому прикарпатському юнакові бачився будинок, дружина і як мінімум п'ятеро дітей. "Щоб в хаті не було сумно", – з усмішкою додає Михайло. Та прийшла повістка на мобілізацію. І він, не вагаючись, зібрав речі та пішов в армію. В зоні АТО хлопець вже відбуває другу ротацію. Він навідник однієї з потужних гармат. Брав участь у багатьох артилерійських дуелях та бойових виїздах.
"Зараз, виконуючи міжнародні зобов'язання, ми відійшли на встановлену дистанцію, – говорить Михайло Гончар. – Цей відпочинок використовуємо, щоб почистити та обслужити свою техніку, а також покращити знання та навички з володіння гарматою. Та ворог най начувається. Якщо йому здається, що наші підрозділи на передовій беззахисні, то великокаліберні "подарунки" від мене і моїх товаришів російські мордорівці отримають раніше, ніж сподіваються".
Дуже скептично налаштований Михайло і до відказників та тих, хто ховається від призову та мобілізації. За його словами, справа чоловіка в мирний час пильнувати родину, а у воєнний – державу. А боягузам радить боятись не військкомату, а тих солдатів, що після нашої перемоги повернуться додому і спитають у "косарів", де вони були і що робили, коли Україна боролась за свою державність.
Передова інформаційна група МОУ Тарас Грень
