Дарія Цвєк взялась готувати обіди для професорів та пекти торти на замовлення. Згодом вона влаштувалась працювати кухаркою у міську лікарню, де поправляли здоров’я і високопоставлені чиновники. Там жінка довела, що навіть дієтична їжа може бути смачною та красивою.
Про це йдеться у фільмі "Регіональна кухня", що демонструвався на телеканалі ZIK.
Майбутня відома кулінарка Дарія Цвєк виросла у містечку Гримайлів на Тернопільщині. З дитинства вона спостерігала, як мама та бабуся пораються біля печі, перетворюючи звичні продукти на смакоту. Усі рецепти дівчинка старанно записувала у спеціальний зошит.
Неабиякий вплив на захоплення Дарії кулінарією мав і батько. Він працював інспектором міністерства скарбу у Варшаві і часто брав доньку у свої робочі поїздки. Саме там дівчинка усвідомила, що їжа має бути не лише смачною.
"Столи – вишукано сервіровані, страви теж були вишукані. Алкогольним бізнесом тоді займалися євреї. І в той час була можливість побачити, як це все виглядає, скуштувати. А потім уже, після обіду, йшла, власне, ця інспекція", – розповідає онук Дарії Цвєк Андрій Матвіїшин.
У Дарії завжди під рукою були її кулінарні записи, які у першій половині ХХ століття називали просто "переписами". Їх мала чи не кожна галицька господиня. Згодом ці зошити з рецептами передавали з покоління в покоління як родинну реліквію.
"Для галичанина кухня, їжа і якийсь такий домашній побут завжди були важливими. Кожна господиня вважала за честь і за святий обов’язок передати своїй дочці чи внукам свої знання", – зауважує дослідниця галицької кухні Мар’яна Душар.
У 1946 році "радянські визволителі" змушують молоде подружжя Цвєків – викладача української гімназії та шкільну вчительку – покинути свою домівку.
"Одному генералу чи майору радянської армії сподобалась їхня квартира. Це було в той час дуже поширене явище у Львові, в Івано-Франківську та інших містах", – каже Андрій Матвіїшин.
Відтак подружжя залишається без даху над головою. У повоєнний час сім’я не мала грошей навіть, щоб купити продукти. Тоді дитяче захоплення Дарії стає у пригоді.
"Власне, виживали ті, хто мав доступ до продуктів. Тож вона приватно готувала обіди для професорів. Також пекла торти на замовлення, а дідуньо зранку йшов по вказаних адресах і це розносив", – розповідає онук кулінарки.
Згодом ж, щоб прогодувати сім’ю, Дарія Цвєк залишає вчителювання і влаштовується працювати кухаркою у міську лікарню, де одужують партійні боси. Наїдки "бандерівки" хоч і смакують, але до неї ставляться із осторогою.
"Там завжди сидів чекіст. Боялись, що "бандерівка" ще якоїсь отрути кудись насипле", – наголошує Матвіїшин.
"Потім її "обкомівці" запрошували, як треба було якийсь прийом зробити. Але ніхто не починав страву, поки вона сама її не спробувала. Боялися, щоб не було якоїсь несподіванки", – додає приятелька Дарії Цвєк Марія Турчин.
Із звичайних і дешевих продуктів Дарія готувала справді вишукані страви. "Високопоставлені" одразу ж помітили талант жінки. Деякі навіть тишком просили, аби вона навчила секретів кулінарії і їхніх дружин. Тоді вона організувала просвітницькі курси. Розповідала усе, починаючи від азів – як сервірувати стіл.
Читайте також: "Оцифрований Франківськ": унікальне новорічне відео з легендарною кулінаркою Дарією Цвєк
Дуже швидко про чудову кулінарку дізнаються не лише в рідному місті, а й далеко за його межами. Рецепти, за якими готує Дарія Цвєк, переписують та поширюють сотні господинь. Зрештою, її гімназійна приятелька, письменниця Ірина Вільде наполягає, аби та видала окрему кулінарну книжку. І в 1960 році на світ з’являється "Солодке печиво", у якій авторка сконцентровує дух українських традицій та галицької кухні. На тлі безликих радянських рецептів вона одразу ж стає бестселером.
"Тоді був голод взагалі на кулінарну книжку, а тим більше – на галицьку, зі своєрідними рецептами. Для жінки спекти пампушки за переписами Дарії Цвєк було певною розрадою", – зауважує Марія Турчин.
"Їй писали листи, телефонували з Полтави, з Дніпропетровська, з Харкова люди, які душею відчували її", – каже пані Марія.
Та на одній книзі диво-кулінарка не зупиняється. Так, з’являються наступні видання: "До святкового столу", "У будні і свята", "Для гостей і сім’ї", "Нашим найменшим".
Рецепти, які зібрала та видала українська кулінарка, фактично безцінні. У них зафіксовано сотні страв, які з давніх-давен були візитною карткою регіонів Галичини. Та й сама Дарія Цвєк постійно наголошувала: "Родинні традиції треба берегти і передавати із покоління у покоління".
