Міський транспорт і тарифи на проїзд – вічна тема для Івано-Франківська. Проводяться громадські слухання, ламаються списи у дискусіях, але поки що не вдається вирішити проблему так, щоб це влаштовувало всіх. Сто років тому з перевізниками теж були певні непорозуміння, але схоже, що вони більше прислухалися до думки громадськості.
Як бачимо з оголошення, в жовтні 1901 р. тарифи на проїзд у фіакрах – тодішньому міському транспорті – було помітно знижено. Табличка з тарифами була прибита спереду на кожному екіпажі, навпроти головного сидіння. Проїзд у двокінному фіакрі до вокзалу чи з вокзалу подешевшав з 50-ти крейцерів до сорока, в однокінному – з сорока до тридцяти. Загалом денний тариф на проїзд у фіакрі знизився з 75-ти до 60-ти крейцерів. Нічний проїзд, який чомусь коштував менше за денний, подешевшав з 55-ти до сорока крейцерів. Разом з тим підвищувалася ціна за проїзд до Бистриці й деякі перевезення двокінними екіпажами. В 1892 р. ринські злоті й крейцери (розмінні монети, їх ще називали сотиками або центами) були замінені коронами і галерами. Але, як бачимо, "старі гроші" все ж подекуди залишалися у вжитку.
Фіакри на вулиці Собєського.
Однак не варто думати, що тодішні перевізники були такими вже бездоганними. 10-го липня 1901 р. вони оголосили страйк через зміну стоянок для фіакрів, бо нові місця, визначені магістратом, видалися їм невигідними. Страйк тривав до полудня, і жоден фіакр не виїхав ані до міста, ані до потягів зустрічати прибулих. Магістрат прислухався до вимог власників транспорту й повернув старі стоянки. Станом на жовтень 1901 р. вони знаходилися на вокзалі, біля скверу принцеси Ґізели (нині Вічевий майдан), по вул. Костюшки (нині вул. Сотника Мартинця), вул. Собєського (нині вул. Січових Стрільців), вул. Ґославського (нині вул. Вітовського) та по вул. Бельведерській.
В місті тоді був 91 фіакр – 22 двокінних і 69 однокінних, що, на думку місцевої преси, для міста було явно забагато. Міські жителі скаржилися на бруд у фіакрах, їхній обшарпаний вигляд та неохайність водіїв. Крім того, пізно ввечері перевізники часто не вмикали світло, тож доводилося їхати в темряві. Часом траплялося також, що водії не дотримувалися місць стоянок, а кружляли вулицею Сапєжинською (нині вул. Незалежності) та навколо інших людних місць.
В 1902 р. водій фіакру й зовсім втратив совість – побив поліцейського, який зробив йому зауваження через випасання коня просто посеред вулиці. Відтоді минуло більше ста років, а проблема міського транспорту так і залишилася однією з найбільш болючих. Чи вдасться її коли-небудь вирішити – невідомо…
Олена БУЧИК
