Ці два історичні факти Тетяна Малярчук зіставила у своєму блозі в соцмережі Фейсбук.
"Спів – це просто спів. Його послухали і забули. Україна перемогла Росію в музичному конкурсі, але це не значить, що вона її дійсно перемогла (чи хоча б відбила атаку). І заарештовані кримці завтра не повиходять з тюрем", – відзначила письменниця.
Порівняння і висновки варті повного прочитання:
"У 1919 році уряд УНР вислав капелу Кошиця на дипломатичну роботу в Європу. Місією хору було завойовувати серця європейців, які вперто не хотіли визнавати української держави, українською піснею і українським співом.
Капела проїхалася всіма великими європейськими містами (не завжди вистачало грошей, але то таке) і дійсно спричинилася до неймовірного фурору. Франція, Швейцарія, Бельгія, Англія, Іспанія, Німеччина, потім Північна і Південна Америка – скрізь неймовірний успіх, 12 балів.
Всі австрійські газети (виступ у Відні відбувся в Konzerthaus) написали, що ще ніколи нічого подібного не чули. У Празі на вокзалі чехи проводжали капелу так, як вітали і проводжали лише свого президента Масарика, хоча перший виступ там був зірваний "московськими будівничими єдиної і неділимої". Росіяни начебто скупили всі квитки і капелі довелося виступати перед порожньою залою.
Капела Кошиця, писала українська преса, зробила для України більше, ніж всі українські посольства і дипломатичні місії разом узяті. Нею так гордилися і пишалися, що аж забули, що співом збудувати європейську демократичну державу все-таки неможливо.
Спів не замінить власної армії, тверезого розуму, тої-таки дипломатії чи потреби в реформах. Спів не змінить факту окупації Криму і теперішніх переслідувань кримських татар.
Спів – це просто спів. Його послухали і забули.
Україна перемогла Росію в музичному конкурсі, але це не значить, що вона її дійсно перемогла (чи хоча б відбила атаку). І заарештовані кримці завтра не повиходять з тюрем.
Світова слава, між іншим, не завадила диригенту Кошицю померти на еміграції у США.
Українську Народну Республіку ніколи не визнали, визнали іншу – соціалістичну.
Кошиць так ніколи більше і не побачив своїх "милих друзів і дорогий Київ".
Джамала, на жаль, може легко повторити його долю і так само втратити свою батьківщину. Може, вже втратила.
Тому я ніби й радію, сама вперше в житті голосувала з усіх телефонів (Австрія – 10 балів))), але, з іншого боку, таке відчуття, що ця радість якась неадекватна, що танцюю під реквієм.
Недооцінюю великі програші і переоцінюю маленькі перемоги".
На фото – капела Кошиця в Барселоні, 1921.
