"Введення у Бу-Ба-Бу" – третє видання книги, яка є живою історією феномену творчої співпраці Віктора Неборака, Юрія Андруховича та Олександра Ірванця. Бурлеск, буфонада і балаган об’єднали трьох молодів поетів у середині 80-х років, щоб згодом вони привнесли в українську літературу здатність іронізувати та сміятися.
"Бу–Ба–Бу – це передусім значна частина мого життя. 17 квітня буде рівно 30 років, як ми вперше зустрілися з Сашком Ірванцем біля Львівського оперного театру. Нас звів Андрухович, але сам не приїхав. Юрко тоді працював випусковим редактором якоїсь франківської комуністичної газети. Ми з Сашком швидко порозумілися. І основою цього порозуміння була поезія і сухе вино. І оскільки саме Юрко нас звів, цей день ми вирішили вважати днем заснування Бу–Ба–Бу. Хоча вперше втрьох ми зібралися саме тут, у Івано-Франківську", – згадує Віктор Неборак.
Письменник з неабияким сентиментом ділився спогадами про роки активної творчості "Бу-Ба-Бу": там було багато поезії і розмислів про високе, там само, як і побутового алкоголізму. Поет погодився, що цей мистецький феномен уже став класикою української літератури. Але не бачить сенсу в подальших спільних виступах: нові вірші фактично не пишуться, а колишній молодечий запал зараз виглядатиме фальшиво.
"Наша продуктивність значною мірою базувалася на м’якому протистоянні з радянською системою. Ми ніколи не були її жорсткими критиками до Незалежності. Але й згодом енергетично ми заряджалися від подихаючої, але могутньої енергії Радянського Союзу", – каже Неборак.
Книга есеїв "Колишній інший" описує час від дитинства Віктора Неборака до періоду його вчителювання на Донбасі. Він 9 місяців працював вчителем української мови та літератури в училищі у Ворошиловградській області.
"На Донбасі неймовірно спокусливі жінки. Я страшенно боявся одружитися там. А дуже хотілося. Галичанку складно одразу змусити зняти нацицник. А тамтешні жінки оголювалися дуже легко, – пригадує поет. – Я розумію, в яку жахливу ситуацію потрапили їхні чоловіки. Які до проголошення Незалежності заробляли у 5-6 разів більше, ніж у загальному по Україні. А потім це все зникло – і вони просто мусили ставати бандитами.
Це зона, де завжди лише зароблялися гроші. Коли в нас є претензії до їхньої ідентичності -– це все одно, що мати претензії до ідентичності золотошукачів. І Україна за 23 роки не зробила нічого, щоб поширити там свою культуру. Хоча Славко Вакарчук, якого я загалом не люблю як виконавця, зібрав у Донецьку повний стадіон, який хором співав його пісні. Тобто щось робити там можна було, але влада лишалася бездіяльною".
Під час зустрічі Віктор Неборак також анонсував нову книгу літературознавчих есеїв "Лексикон А. Г.".