fbpx

Вийшла книга про автора знаменитої світлини "Стара гуцулка". ФОТО

Культура 12:05, 27.06, 2016

У рамках проекту "Тіні забутих предків. Виставка" видавництво "Артбук" опублікувало книгу про карпатського фотографа початку ХХ століття "Микола Сеньковський. Карпатські листівки 1925–1932".

Етнографічні та історичні дані, які містяться у фотографіях, несуть у собі інформацію іншого роду, аніж текстові дослідження. Головним чином, це обумовлене специфікою візуальних образів, які виступають як відправні точки для майбутніх роздумів. Тому і листівки Сеньковського стали певною основою для творчого та більш вільного пізнання Гуцульщини, пише Zaxid.net.

Фактично у цих світлинах ми можемо реконструювати вагому частину карпатського світу. Акценти фотографа розставлені переважно на пейзажних, портретних та подекуди документальних зйомках. Що ж виноситься з творчих здобутків Сеньковського? Перш за все, уявлення про природу Карпат та, не менш важлива річ, процеси змін у її вигляді. Наприклад, наочно побачити, що на місці голих скель 20-х років зараз розташовуються ліси. А також відмітити, як індустріальні споруди, а саме мости, залізничні шляхи або тунелі тільки починали прорізати краєвиди – і, як результат, привертали до себе увагу місцевого населення.

На фотографіях ми бачимо людей Гуцульщини у їхньому автентичному побуті 20-х та 30-х років. І побачити на світлинах тільки манеру одягу – найменше, що дозволяють листівки Сеньковського. За кожним персонажем стоїть своя унікальна історія, проте відтворити вдалося лише кілька з них. Найвідомішою героїнею фотосерії “Гуцульські типи” стала стара гуцулка Чукутиха: по-перше, через те, що жінка набула слави непересічної співачки у багатьох карпатських селах, а по-друге, через здобуття знімком найвищої нагороди на фотоконкурсі в Парижі.

Ще можна ідентифікувати дружину Сеньковського, місцеву вчительку Євгенію Поліщук, на листівці під назвою “Жаб’є. Гуцульська дітвора у школі”. Доля Євгенії склалася достатньо трагічно: під час Другої світової жінка підтримала українське націоналістичне підпілля, через що 1945 року була заарештована радянською владою. Їй вдалося втекти з ув’язнення, але невдовзі Євгенія знову була затримана – під час перетину румунського кордону. Цього разу Сеньковській вже не вдалося звільнитися, датою смерті жінки вважається 1947 рік. Якщо продовжувати біографічні довідки, то життєвий шлях самого Миколи безслідно губиться у 1939 році.

Суттєво полегшують розуміння гуцульської культури зображення місцевих традицій та звичаїв. Фотографії зафіксували весільні та похоронні обряди, а також такі побутові сцени, як рибальство або їзду верхи. Ми змогли навіть доторкнутися до питання національної ідентифікації карпатського населення: одна з листівок Сеньковського демонструє пам’ятний знак Тарасу Шевченку, за яким ховається довга і цікава історія. Цей обеліск був найпершим пам’ятником Кобзареві (1862 року), біля нього збиралися гуцульські українці та оберігали його від різних зовнішніх факторів протягом майже півстоліття.

І от, зібравши усю цю інформацію з різноманітних джерел, стало зрозуміло – фотограф Микола Сеньковський фактично недосліджений, попри його вагомість для української культури. Завдяки колекції коломийського філокартиста Валерія Ковтуна було прийняте рішення видати першу книгу про творчість фотографа – “Микола Сеньковський. Карпатські листівки 1925–1932”. Фотографії також представлені в експозиції проекту “Тіні забутих предків. Виставка”, який проходить у Львівському палаці мистецтв з 26 червня до 17 липня. Проте це лише перші кроки у розумінні та популяризації культурного феномену Сеньковського.

Фото з колекції Валерія Ковтуна

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: