Чимало користувачів соцмереж доволі критично сприйняли новорічне звернення президента України Володимира Зеленського.
Президент у промові запропонував кожному відповісти на запитання “Хто я?”
“Хто я? Житель Франківська, який захищає свою рідну мову? Уродженець Гурзуфа, який береже свою рідну мову? Житель Берегова, який береже свою рідну мову? Или житель Краматорська, который говорит на своем родном языке? Той, хто вивчив українську? Бо це нормально – знати державну мову. Чи той, хто не хоче цього робити? Хто я? Той, хто сплачує податки? Хто підрізає на дорозі? Тримає вдома собаку? Рудий? Мусульманин? Має вади слуху? Ненавидить оливки? Ліберал? Відмінник? Не дивився “Гру престолів”? Сангвінік? Веган? Козеріг? Не поступається місцем у метро? Донор крові? Відмовився від пластику? Це кожен із нас. Це українці. Такі як є. Не ідеальні і не святі. Тому що просто люди. Живі. Зі своїми недоліками і “тарганами”. Але в нашому паспорті не вказано правильний чи неправильний українець. Немає рядка “патріот”, “малорос”, “ватник” чи “бандерівець”. Там написано: “Громадянин України”, який має права і обов’язки. Ми з вами дуже різні”, – сказав Володимир Зеленський.
Він декілька разів переходив на російську мову, наголосив, що українці дуже різні, і закликав об’єднатися.
«У новому році нам треба бути єдиною країною щодня. Це має стати нашою національною ідеєю. Навчитися жити разом у повазі заради майбутнього своєї країни. Адже ми уявляємо його однаково – це успішна та квітуча країна, де немає війни, країна, яка повернула своїх людей і свої території. Де не важливо, як названа вулиця, бо вона освітлена та заасфальтована. Де немає різниці, біля якого пам’ятника ти чекаєш дівчину, в яку ти закоханий. Якщо ми бачимо майбутнє однаково, це повинно нас об’єднати», – йдеться у привітанні Зеленського.
Втім, об’єднавчий пафос Зеленського спрацював навпаки: в соцмережах українці розділилися на тих, хто підтримує президента, і тих, кого його імпровізація на тему “какая разніца” глибоко обурила.
Привітання Зеленського спровокувало величезну кількість коментарів і постів.
Вікторія Сюмар
«Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
……
Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені».
…Спроба «приспати» Україну в Новорічну ніч добре поставленим артистичним голосом заділа надто болючі спогади в душі…
Чи є різниця поміж студентами, які щиро хотіли геополітичного вибору рідної країни з європейськими цінностями замість «русского мира», та між беркутівцями, які жорстоко били їх на Майдані? А потім вбивали неозброєних людей на Інститутській?
Чи є різниця поміж хлопцями, які не вміючи воювати і не маючи навіть броніків йшли в батальйони і їхали на схід, копали там траншеї ледь не голими руками, захищали всіх нас… та між проросійськими найманцями, які рвали свою країну на частини, стріляючи в своїх, українців, з російської зброї і за російські гроші, реалізовуючи неоімперські комплекси Путіна?
Чи є різниця між в’язнями Чийгозом, Сенцовим чи Козловським та тими, хто іх катував в російських тюрмах?
Чи є різниця між дітьми, що летіли відпочивати літаком рейсу МН17 і яких розірвало на шматки, та тими, хто віддав наказ завезти на українську землю російський «бук» і вистрілити, бо вважав, що то український військовий літак? Є між ними різниця?!
Чи є різниця між пам’яттю і пам’ятниками Грушевського, Шевченка та Бандери, які жили заради своєї країни, і Йосипом Сталіним чи Феліксом Дзержинським, які знищили мільйони українців?…
Історія України завжди рухається по надто трагічному колу: коли з’являються люди, які кладуть життя заради своєї країни, після них приходять зрадники, що підписують «союзницькі пакти». А ці пакти знову коштують життя тисячам чи мільйонам українців…
Щоб збудувати державу, треба, замість провалів в освіті, мати одне базове розуміння будь-якого будівництва, а державотворення і поготів: спочатку будують Фундамент.
Усвідомлення себе нацією, своєї історії і її помилок. Поваги до захисників та своїх героїв – історичних та сучасних. Вираження цієї поваги в назвах вулицях і пам’ятників.
Лише з цього фундаменту можна рухатися далі, разом захищати і розвивати свою Україну. Ставати сильними. Не гнутися під чиїсь інтереси чи парадигми. І лише таких поважають у світі. Не малоросів. Українців. Шанс зробити це в нас досі є.
З Новим 2020! Будьмо дорослішими. Бо пора.
Artem Khudolieiev
Добре хоч не сказав, що немає різниці, який прапор висить…
Віталій Портников
Паспорт – це усього тільки шматок картону, видрукуваний на поліграфічному комбінаті. Він нікого ні з ким не об’єднує. З українським паспортом можна жити в будь-якій країні, яка готова тебе прийняти. Як, втім, і з будь-яким іншим.
До 1991 року у мене був паспорт громадянина СРСР. З ким він мене об’єднував – так це із тими людьми, які хотіли скоріше позбутися цього паспорта. І ще з тими, хто мріяв скоріше позбутися СРСР.
Паспорт не об’єднує. І Шевченко з Лесею не об’єднують. Тому, кому плювати на українську мову, плювати і на Шевченка з Лесею. А Лобановський з Усиком об’єднують, факт. Але тільки на один вечір, як щедре застілля. А вранці приходить похмілля і ти можеш ненавидіти товаришів по чарці.
Об’єднує тільки сама країна. Тільки Україна. Тільки розуміння того, що саме тут і тільки тут ти можеш бути українцем. Говорити своєю мовою. Пишатися своєю історією. Жити на своїй землі. Виховувати своїх дітей в любові до своєї країни – тому що без цієї любові не буде поваги до інших країн і народів, а буде байдужість і нерозуміння. Нерозуміння того, що поляк відчуває до Польщі, француз – до Франції, єврей – до Ізраїлю. Ні, це не націоналізм. Це любов.
Саме тому Україна – просто притулок для українців. Не більше. Але і не менше. Нічим іншим вона бути не може – і не буде. І люди, які не здатні це зрозуміти, навряд чи здатні такою країною – та й будь-якою іншою країною – керувати.
З Новим роком!
Роман Кулик
Під ранок подивились звернення Зеленського. Задля спортивного інтересу. Картинка гарна, подача креативна, так, але це примітивне і зараз навіть шкідливе послання нації. Повне нівелювання усіх націєцентричних речей та інституцій: від «неважливо, якою мовою»до «неважливо, яка церква» та «чиїми іменами названі вулиці та пам’ятники». Тотально «ковбасна» плебейська риторика для суспільства без цінностей і самоповаги, де єдиним критерієм виміру ефективності влади та користі держави є суто якість дорожного покриття та розмір пенсії. І ці речі також важливі, але ж не відірвані від решти та ситуації в країні. Бо тут маятник хитнувся у радикально протилежний бік.
Причому що за манія на «об‘єднанні нації?». Ніби ми тут дійсно на порозі громадянської війни, тільки і розмови про це. І якби це вело до тези «єднаймось заради відсічі російській агресії» чи звучало років так через 30 після формування сильної України – було би чудово. Але ж це все поза контекстом. Просто єднаймось, ватники і бандерівці, патріоти і решта, бо в нас же однаковий паспорт. Бляха…
Місця для РФ у промові, звісно ж, не знайшлось. Уже традиційно. Ну і дико було би після вітання Путіна з новорічними. І рефреном «потрібен мир, мир», що взагалі викликає враження, ніби цим суспільство готують до важких «компромісів» заради омріяного миру.
Це навіть не пустий виступ, а нав’язливе нівелювання усього, що було зроблене за останні роки. Навіть у переліку історичних постатей. Беззуба промова, просякнута малоросійством. Чи знайде вона відгук у суспільстві? Беззаперечно – дуже проста концепція, для розуміння якої не треба докладати інтелектуальних зусиль. Для мене ж і моїх друзів – це маячня. Бо нам є різниця, чиїми іменами названі вулиці, чия церква, чия мова і решта тих речей, які для президента Зеленського в категорії «какая разніца».
Ірма Вітовська-Ванца
Для мене є різниця!!! І я знаю, хто я! І знаю історію своєї країни! І знаю, що вона різна, але моя! І точно знаю яка!!!
І кордони, які і коли саме були… І мови, і діалекти, і говірки… і візерунки на вишивках, і міфи, і пісні… і трагедії, і здобутки…
Більше того… я знаю, які мови зникли і завдяки кому…
І я пам’ятатиму всіх, хто поклав і кладе голову за цю землю… за право бути і жити тут! На своїй землі!!!
Правда! Бути по її стороні важко, але тільки по її стороні! Тоді здобудеш Перемогу!!! Навіть якщо втративши життя! Бог з Правдою! З Богом!
#єрізниця
Остап Українець
Ну що ж, таки розібрався в передноворічних тезах.
Яка різниця, якою мовою, якщо російською?
Яка різниця, на чию честь називається вулиця, якщо вона називається на честь російських і радянських діячів?
Яка різниця, за кого голосували Шевченко з Українкою, якщо вони не голосували блядь дев’ятнадцяте століття на дворі було тупий ти кавалок гімна, хоч би штовхав не такі явні маніпуляції.
Краще б ми вибрали президентом собаку, їй-богу.
Ростислав Шпук
В промові презіка: після того, як “ми не знаємо, за кого голосували Шевченко і Леся Українка”, послідувало “ми не знаємо, в яку церкву ходять Лобановський і Каденюк” (покинули нас у 2002 і 2018).
Отже, офіційна Україна зустрічає 2002 замість 2020. Просто один нуль не туди попав, вітає з телевізора.
Але ж нас нулем не перемножиш, з Новим роком!
Sergii Ivanov
«Хто я? Президент України чи слимак, який вітає вбивцю тисяч українців зі святами? Хто я? Суддя Вовк чи дитячий хірург, якого він арештував без жодного прямого доказу? Хто я? Учасник Революції Гідності чи «беркут», який у мене стріляв і залишився безкарним?
То ж хто я? Закатований полонений чи спіробітник «МГБ ЛНР»?
Хто переконав нас, що наші відмінності мають значення. А раптом це не так?»
Андрій Назаренко
Ніт, пане Президенте, мені таки важливо, як називається вулиця, заасфальтована вона чи ні. І під яким пам’ятником призначати зустріч – теж.
Вахтанг Кіпіані
Нема різниці, яке прізвище носить президент – Зеленський чи Путін, аби вулиці були освітленими.
Андрій Іллєнко
Все має значення.
Мова має значення.
Назва вулиці має значення.
Прапор має значення.
Країна має значення.
Поки це буде мати значення, існуватиме Україна.
З Новим роком! Попереду велика праця.
Oksana Romaniuk
Перша половина привітання Зеленського пройшла під знаком бентеги. Ну сорі, мені не байдуже щодо цінностей, і я на боці правозахисту. Зло має бути покаране, добро підтримане.
Другу половину привітання ми всі кричали – о, а це хто? А це хто? Чтогдєкогда. Варто було імена підписати, а то було ріалі невдобно. Тебе вітають, а хто воно таке чи що воно, ти й не знаєш.
Ну а загалом, надрив, грайлики голосом, як мінімум тричі згадано про полонених і по-моєму жодного – про агресора.
Менше з тим.
З новим роком, народе, – з новою декадою!!! Нехай вона буде радісною і щасливою!!!
Олег Слабоспицький
Коротке резюме виступу ЗЕ: какая разніца кому пам’ятник, кому названа вулиця і якою мовою ти розмовляєш. Ти – безликий українець, для якого “малорос” і “бандерівець” на одному рівні є образою. Давайте приймемо у теплі обійми наших друзів з ДНР і ЛНР. Вони просто “інші” і “різні”. І нас штучно розділили з братнім русскім народом. #ПромоваПоразки #ЗеРеванш
Андрій Смолій
ЗЕЛЕНСЬКИЙ РОЗДІЛИВ КРАЇНУ!
Подивився «привітання». Ще одна ганьба для України. Зеленський замість реального привітання фактично розділив Україну.
Він не говорив про досягнення. Не говорив про те, що зробив за свої 8 місяців. Не говорив про вектор розвитку та про перемогу. Він говорив про 25% та 73%, про україномовних та російськомовних.
Для нього, в цьому ролику НЕВАЖЛИВО нічого! Ні мова, ні перемога, ні назви вулиць, ні цінності, ні історія.
Для нього це країна «какая разніца». Для нього немає Української та Європейської країни.
Ролик Зеленського – дешева пародія на привітання президента. Проте це привітання не для України. Це привітання для Малоросії. Зеленський та його команда перетворили країну у віртуальну не Україну, Малоросію. Країну без обличчя, без ідентифікації, без сенсів, без перемоги.