Любомиру Романчичу з Микуличина днями виповнилося 20 років. Чотири з них він на війні.
Спершу з мамою возив на передову волонтерську допомогу. Їздили до батька, який пішов на війну з Майдану і досі служить. Згодом контракт на службу підписала й мама. Обоє служили у 53-й бригаді, стояли біля Горлівки. Там недалеко розташована й база медичної волонтерської організації ASAP. Аби бути поруч з батьками, Любомир пішов туди водієм.
Нині Любомир – водій-парамедик з позивним «Механік». Абревіатура ASAP англійською – As Soon As Possible, українською – так швидко, як тільки можливо, тобто якнайшвидше – евакуювати пораненого з поля бою до медичного закладу. Медики-волонтери працюють по всій лінії фронту від початку війни, пише Репортер. Допомагають і військовим, і цивільним.
За словами Любомира, зараз у них на ротації 12 людей. «Це три повні екіпажі, які укомплектовані за найвищим класом і готові надавати допомогу будь-якої складності, – каже Романчич. – Ми цілодобово на чергуванні, бо не знати, коли хлопці зв’яжуться і в рації почуєш: «Висувайтеся, у нас 300».
Після введення карантину, каже Любомир, їхня робота ніяк не змінилася. Поки що ані підозри, ні хворого на COVID-19 у них не було. Але медики ASAP готові їх приймати.
«Завдяки волонтерам закупили матеріали, нам шиють захисні костюми, крім того, ми купили такі костюми й самі, – розповідає Любомир Романчич. – Придбали маски, респіратори другого й третього класу захисту. Маємо спеціальні окуляри, щитки, бахіли, рукавиці, достатньо антисептику для рук і для дезінфекції наших автомобілів».
За його словами, на Донбасі зараз не так багато хворих, як в інших областях. У Донецькій – 10, у Луганській – п’ять.
Щодо військових, які стоять біля них, то каже, що поки що немає ані підозр, ані хворих.
Наголошує, що військові так само дотримуються правил безпеки – ходять у масках, у рукавицях. Підписані накази, розпорядження про те, аби обмежити виїзди у місто й контакти з місцевими.
“Чесно, не скажу за всіх, а за тих, що стоять біля нас – у бригадах є досить велика нестача масок. Роздали лише прості хірургічні з розрахунком – одна на людину. Поки що нікого особливо не хвилює, скільки людина ту маску носитиме – день, два чи тиждень. В одному підрозділі взагалі стикнулися з ситуацією, що на батальйон видали 20 масок, і то – ці маски їм надали волонтери».
Запевняє, що хлопці на опорних пунктах самі собі міряють температуру, дивляться за власним станом здоров’я.
«Як тільки будуть якісь симптоми – підвищена температура, кашель, то мають викликати нас, – розповідає Любомир. – Потім ми зв’язуємося з військовим госпіталем і транспортуємо хворого туди. Такої роботи на COVID-19 ще не проводили, але ми готові».
«Крім того, в зоні ООС ввели «Режим червоний», – каже Романчич. – Пропуск – мінімальний. Пункти пропуску на окуповану територію та з неї закриті. Пускають лише за наявності документів, які мають підтвердити серйозність ситуації, – смерть родича, хвороба, що інше».
Любомир додає, що на межах областей, сусідніх з Донецькою та Луганською, також стоять блокпости. І сильний контроль: усім вимірюють температуру, придивляються, чи немає інших симптомів.
«Якщо приймають рішення пропустити машину, то авто повністю проходить дезінфекцію, – заявляє Любомир. – Цим займаються спеціальні служби на блокпостах. І це правильно, бо як в одному взводі з’явиться один інфікований, то одразу всіх 20 на ізоляцію та обсервацію, а блокпост голий і без захисту. Цього допустити не можна».
Але медикам на передовій роботи і так, на жаль, не бракує. Війна не закінчилась – обстрілюють наших щодня.
«Окупаційні війська зовсім не дотримуються режиму тиші, – говорить Любомир Романчич. – Стрілецьку зброю я вже й навіть не рахую, але працює важка артилерія».
Я ж спілкуюся з хлопцями, а вони кажуть, що ситуація зараз нагадує 2014-2015 роки, коли не було режиму тиші й працювало усе, що могло», – каже він. Додає, що зараз багато поранених і загиблих від снайперської кулі. Ворожі снайперські пари працюють дуже інтенсивно.
«Біля нас, на сусідній позиції, у хлопців за тиждень – шість поранених і всі тяжкі, – розповідає Любомир. – З них чотири чи п’ять – від снайпера».
