Старший сержант Руслан М. після півторарічного періоду на фронті поповнив ряди одного з ТЦК Івано-Франківської області.
Руслан, позивний “Мартин”, розповідає, що до великої війни працював у геологічній службі Богородчанського управління підземного зберігання газу. 28 лютого 2022 року прийшов у військкомат – з того дня на захисті країни.
Потрапив у мотопіхотний батальйон 10 гірсько-штурмової бригади “Едельвейс”. Головний сержант, ротний. Пройшов Бахмут, Лисичанськ, Сєвєродонецьк.
“Якось до нас зайшов спецпідрозділ. І попередили: остерігайтеся, бо місцеві люди, якщо пройдуть повз ваші позиції, ви будете обстріляні. І було таке”, – розповідає “Мартин”.
Зізнається, що у Сєвєродонецьку, коли гинули побратими, думав, що й сам вже не повернеться додому.
“Мости позривали. Ми виходили з міста своїми силами. Були втрати, – пригадує воїн. – Загинув комбат, підполковник, загинув ротний, загинули хлопці. Були важкі втрати. Були хлопці, що втратили кінцівки… Тоді я отримав поранення…”
Військовий був у зоні бойових дій 18 місяців. З них 15 місяців на нулі в Донецькій області. Перше поранення – у серпні 2022 року. Після того як його визнали обмежено придатним, знову пішов на передову. Друге поранення – в серпні 2023 року.
“Хлопцям, які там залишилися, – їм треба відпочити. Кожному – побачити свою родину, свою сім’ю. Є такі хлопці, що у відпустці не були по два роки. Є хлопці, що через це втрачають вже свою родину. І вони хочуть повернутися, побачити свою сім’ю”, – каже Руслан.
Воїн говорить, що на початку великої війни став на захист своєї сім’ї та інших родин, щоби всі жили у мирній, дружній країні. “Спочатку ми всі були заодно. Зараз ми не дружні”, – з жалем констатує він.