Захисник із прикарпатського села Бовшів Бурштинської громади Тарас Варик несе службу у 44 бригаді імені гетьмана Данила Апостола у дивізіоні артилерійської розвідки батареї безпілотних авіаційних комплексів.
З початку війни він виконував оптичну артилерійську розвідку на лінії зіткнення. Зараз успішно реалізує завдання зі знищення бойової техніки противника на Запорізькому напрямку як зовнішній пілот дронів-камікадзе.
Воїн розповів про особливості служби землякам у Віснику Бурштинської громади.
“Після нападу Росії не бачив іншого шляху, як йти захищати Україну. Першого березня 2022 року звернувся до центру комплектації (колишні військкомати). Другого березня мене відправили у Старичі на підготовку на артилериста”, – пригадує Тарас.
Почав навчатись літати на коптерах. Самостійно навчився літати на «мавіку», командири помітили і відправили на навчання в Ужгород. Там опанував дрон DJI Matrice 300. Після Ужгорода потрапив на Таврійський напрямок.
Згодом поїхав у Литву на навчання. Там працювали з БПЛА літакового типу, зокрема «Фенікс 2000». “Розмах крил 2,4 м, – розповідає боєць. – Він може вести розвідку і керування артилерією у повітрі більше двох годин. Причому глибина розвідки 30-40 км. Потім був БПЛА типу «літаюче крило». Вже в кінці ми навчались працювати з дронами-камікадзе. І по сьогодні наш екіпаж працює на цих дронах – вражаємо військові цілі противника”.
Екіпаж – троє людей – знищив вже 13 цілей.
“Коли ми вчилися і бачили, як працюють наші досвідченіші на той час військові, ми отримали незабутні враження від вибухів ворожої техніки. Якась своєрідна гордість і несамовита радість. Згодом те саме вже відчуваєш сам, коли працюєш із дронами-камікадзе. Це навіть важко словами розказати. Проте з часом воно все сходить на буденність і бажання: чим більше, тим краще. Найбільший вибух, який я бачив, – коли наші військові підбили московитський ГРАД, який ще й стояв біля складу зброї. Ці звуки і цю картинку передати неможливо”, – ділиться захисник.
Тарас Варик каже, що із забезпечення є все необхідне і все вчасно. Єдине, чого зараз потребують, – повнопривідного мікроавтобуса. Старий бус ремонтують своїм коштом. “Немає проблем із харчуванням та одягом, технікою, паливом та іншими необхідними речами. Якщо ми щось і купуємо собі із одягу – то є безпосередньо наша ініціатива. Все між собою, між друзями повідомлення розіслали, та й так збираємо. Тих, хто хоче заробити 100 тисяч, дуже просимо до нас”, – говорить він.
У підрозділі працює більше як 10 екіпажів. “Ми подаємо картинку з лінії фронту практично нон-стоп. І ще хочу сказати, що, дякуючи мудрому керівництву та Богу, у нас в дивізіоні – а це більше як 300 людей – за час війни немає двохсотих”, – зазначає Тарас.
“Щодо настроїв – ми стоїмо і будемо стояти. І будемо йти вперед. Адже виходу іншого у нас нема. Позаду нас сім’ї, а під ногами рідна земля, яку ми обов’язково звільнимо. Дуже образливо дивитись відео, де здорові бугаї викладають історії, як вони втекли. Ми мусимо розуміти, що маємо захистити свою державу. Та й хлопцям на фронті треба зміна. Ми всі не залізні. Також дуже деморалізує використання коштів на місцях. Але виходу нема – ми мусимо стояти і боротися”, – говорить воїн.
Тарас Варик поданий до нагородження відзнакою командувача сухопутних військ. Це відомча відзнака за високі успіхи у захисті Батьківщини.