В окопах та бліндажах Гуляйпільщини на Запорізькому напрямку під безперервним вогнем ворожої артилерії віра в Бога об’єднала всі три конфесії – римо-католицьку, греко-католицьку та православну. Військовий капелан римо-католицької конфесії отець Іван служить як для греко-католиків, так і для православних, а ще – налагодив стосунки з мусульманами, котрі пліч-о-пліч з християнами боронять українську державу.
“У мене є графік роботи, за яким відвідую хлопців у різних підрозділах, – каже отець Іван. – Заїжджаю до них на два-три дні і роблю те, на що є запит: відправляю літургії, сповідаю, освячую, молюсь за мир та особовий склад. Капеланам зброю не видають, але я навчився її чистити, тож буває й таке, що сідаю разом із хлопцями, чистимо, розмовляємо”.
Отець Іван (Дяків), родом з Рогатина Івано-Франківської області – римо-католик, належить до Згромадження місіонерів Матері Божої з Ля Салет. Чоловік став священником не так давно, у 2020 році. Після закінчення навчання в Краківській семінарії працював у селі Лановичі біля польського кордону. У серпні минулого року був переведений у парафію на Вінниччину. Звідти він і потрапив на передову – сам зголосився до військкомату, розповідає Армія.Інформ
Мобілізований у лютому цього року, потрапив до 102 бригади ТрО з Прикарпаття.
“У нашій бригаді дуже багато не кадрових військових, які 24 лютого минулого року кинули все і пішли захищати домівки всіх українців. І зараз наші воїни дуже потребують підтримки. Я ж пішов до армії, щоб бути їм опорою, додавати міцності духу. Хоча, – посміхається отець Іван, – сталось так, що в мої перші дні хлопці стали цим для мене, допомогли освоїтися, навчили азів військової підготовки”.
Отець Іван зауважує, що в районі активних бойових дій приходить чітке розуміння того, що не має значення, якої хто конфесії, до якої церкви хто ходить. На війні всі вірять в Бога, а капелан опікується всіма незалежно від віросповідання. Моляться всі разом.
“Хлопці просять освятити приміщення, де живуть. А дехто має звичай перед виходом на бойове завдання пити ковток свяченої води, тож часто освячую воду. Роздаю молитовники, вервечки, книжечки. Але водночас намагаюсь не нав’язуватись із релігійними питаннями”, – описує свою роботу капелан.
Отець Іван розповідає, що приємною несподіванкою для нього було зустріти в рядах наших захисників мусульман, які пліч-о-пліч з християнами захищають нашу Батьківщину від агресора: «Ми розмовляли про те, як вони моляться, як вони себе тут почувають. Я запитав, чи можу щось для них зробити як капелан, наприклад, чи можу їм принести Коран. Дуже цікава відповідь була – тут, на війні, мусульмани не можуть читати Коран, тому що потрібно бути самому чистим і в чистому місці його зберігати. Тому їм тут Коран не хотілося б мати».
Отець Іван відмежовує себе від психологів.
“Військовий капелан – це інша функція, ніж контроль морально-психологічного стану. Звичайно, що роль капелана та психолога – речі дуже близькі з точки зору вислухати та дати пораду, у плані психологічної підтримки ми доповнюємо одне одного. Проте завдання капелана – давати присутність Бога серед захисників. Я тут насамперед для того, аби створювати відчуття, що на передовій Бог не залишить захисників, адже серед них і з ними є священник”, – пояснює він.
До отця підійшли два бійці, обидва – Андрії, з Франківщини. У мирному житті – будівельники. Тут – стрільці.
“Прийшли до отця Івана, хочемо, щоб поблагословив, – говорять хлопці. – Віримо, що слово Боже вбереже нас від ворожого снаряда. Хоча й самі теж не сидимо склавши руки – постійно зміцнюємо наші позиції, укріплюючи лінію оборони, маскуємось, а коли є змога, тренуємось та відточуємо практичні навички. Ми маємо повернутись до наших рідних, які заслуговують на майбутнє без війни”.