30 років тому, 9 жовтня 1990 року, в Івано-Франківську знесли пам’ятник ідеологу комунізу Володимиру Леніну. “Але звільнення від минулого все ще триває”, – наголошує Володимир В’ятрович, історик, політик, очільник команди “Європейської Солідарності” до Івано-Франківської обласної ради.
Спорудили пам’ятник Леніну в Івано-Франківську у 1970-х. Він стояв у самому центрі міста – на площі перед драмтеатром та тодішнім готелем «Україна». Зараз на цій площі домінує патрон міста Іван Франко.
Франківський Ленін був найбільш монументальний серед обласних пам’ятників – всі інші були менші і скромніші. Тутешній, заввишки в триповерховий будинок, мав вражати. А ще слугувати своєрідною трибуною – біля ніг вождя на річницю жовтневого перевороту 1917 року в Росії, який іменували «Жовтневою революцією», на демонстрацію 1 травня влаштовували трибуни. На них приймали парад керівники області і компартійного осередку. Партійці в той час фактично керували областю – були кураторами всіх напрямів, галузей і підприємств та разом із КГБ «смотрящими» за людьми. Паради до Леніна шли через стометрівку – колони з червоними прапорами, транспарантами про щасливе життя та кульками зупинялися біля трибун під монументом. З гучномовця лунало комуністичне гасло, а колона кричала «Ура!».
Як це було на комуністичному мітингу з нагоди відкриття монумента Леніну в 1975 році – на відео проєкту “Оцифрований Франківськ”.
Коли скидали Леніна, франківці вперше скандували «Ганьба!».
Напередодні, 6 жовтня 1990 року, голова міста Ярослав Тайліх підписав ухвалу міськради «Про демонтаж пам’ятників В. Ульянову (Леніну, – ред.) в м. Івано-Франківську». В день повалення сотні франківців оточили монумент. Нечисленні комуністи намагались боронити Леніна, але їх попросили вступитися. Компартійних керівників не було. Пам’ятник знімали краном. Під кран ніхто не лягав.
Ленін подався і упав тільки після того, як зваркою переплавили металеву арматуру, що міцно тримала його на п’єдесталі. На це пішов увесь день. Вантажівкою пам’ятник спочатку відвезли у підвал «білого дому», а вже з адмінбудинку через кілька років Леніна доправили на територію комунального підприємства. Там його розрізали, бетонну частину використали як будматеріал. А мідь, у яку була вдягнена бетонна скульптура, у 2008 році здали в брухт – за ці гроші видали книжку Мирослава Давидіва «Українська національна ідея».
Перша хвиля повалення пам’ятників Леніну пройшла в Західній Україні у 1990–1991 роках – демократичний рух проти комуністичного «совка» супроводжувався знесенням монументів «вождю світового пролетаріату». Процес демонтажу комуністичного ідола проводився відкрито, за рішенням місцевих рад, більшість в яких належала національно-патріотичним силам.
«Це був символічний акт розривання ідеологічних зв’язків з радянською системою», – зазначає історик, ексдиректор Інституту національної пам’яті, ініціатор руху декомунізації, нардеп «Європейської Солідарності» Володимир В’ятрович.
«Комуністичне минуле – один з важелів, який використовує Росія, щоби закріпити свій вплив в Україні. Тому декомунізація, крім вирішення гуманітарних проблем і відновлення справедливості стосовно жертв тоталітарного режиму, має ще одну важливу місію і завдання. Це питання пов’язане з безпекою. Що менше буде в Україні носіїв радянської свідомості, то менше у нас буде небезпеки російської агресії», – підкреслив Володимир В’ятрович.
Декомунізація – це тільки перший крок «гуманітарного» звільнення України. Зараз країна знімає комуністичні нашарування, а за ними часто йдуть імперські. І з ними теж треба боротися, наголосив Володимир В’ятрович, очільник команди «Європейської Солідарності» до Івано-Франківської обласної ради.
Промо