Директорка громадського центру “Нова генерація” Оксана Глєбушкіна та його експертка Ольга Жукова два місяці жили в окупованому Херсоні. Жінки брали участь у проукраїнських мітингах та займалися волонтерством. Через загрозу затримання жінкам доводилося переховуватися від російських окупантів. Зараз Оксана Глєбушкіна та Ольга Жукова живуть в Івано-Франківську.
“Першу ніч з 24 на 25 лютого ми вже проводили у підвалі та чули, як працюють “Гради”, інша військова техніка. Якраз з 24 лютого до 1 березня — це був час, коли наші війська мужньо захищали місто і намагалися якомога довше тримати ворога”, — пригадує початок повномасштабної війни Ольга Жукова.
1 березня вона вперше побачила під вікнами російський БТР. Тоді мирні жителі потрапили під обстріли російської армії, розповідає Суспільне.
“Це якраз ті люди, які просто невчасно з’явилися не в тому місці. Одна жінка йшла вулицею, її застрелили. Розстріляли автомобіль, на зупинці були батько та син з підлітком. Якщо люди були на вулиці, їх просто вбивали”, — каже Ольга Жукова.
“У нас був випадок, коли вони їхали БТРами дорогою. Хлопець вийшов на балкон, крикнув, що їх тут ніхто не чекає. То вони просто розгорнули та вдарили з БТРа по будинку. Там сталася пожежа”, — розповіла Оксана Глєбушкіна.
Російські військові почали грабувати місцеві магазини, а 4 березня завезли в Херсон нібито “гуманітарну допомогу”. Тоді місцеві жителі вийшли на протест. Відтоді херсонці щодня виходили на акції проти окупації міста, розповідає Ольга Жукова. Вона з Оксаною Глєбушкіною також долучалися до цих мітингів.
“У різні дні була різна кількість людей. Іноді були 100-200 людей. У вихідні та в знакові дні було до 5000 людей. Наші хлопці й дівчата підходили з українськими прапорами до протитанкових їжаків і стояли за 50-100 м від Росгвардії. Ми їм кричали все, що знали: і про російський корабель, і про “російський окупант, іди додому”, “Зеленський — молодець, а Путіну…”, “Одна, єдина, соборна Україна”. Ми співали їм “Байрактар”, “Стефанію” та постійно виконували Гімн України”, — пригадує Ольга Жукова.
З 21 березня російські військові розпочали силою розганяти мітинги, розповідає Ольга.
“Ставали ланцюгом і ось цей ланцюг спочатку закидали шумовими гранатами та сльозогінним газом, потім стріляли в повітря, заходили на площу, де наші активісти були. Й тоді, фактично, вже стріляли по ногах, заламували руки. Вони розганяли кийками, хапали кого могли. Частково вони ловили людей, коли були одягнуті у військову форму, а вже потім почали під’їжджати у цивільному транспорті та в цивільному одязі”, — пригадує Ольга Жукова.
Приблизно з 10 березня російські військові шукали й викрадали у Херсоні українських правоохоронців, учасників АТО, проукраїнських політиків, журналістів, активістів, розповідають Оксана та Ольга. Вони й самі розуміли, що можуть бути у цих списках.
“Якщо люди були вдома, то могли бути два шляхи розвитку подій: перший — це допит прямо у квартирі, обшук квартири, вилучення всіх ноутбуків, телефонів, записів, будь-яких згадок про Україну (прапор, книжка чи будь-які матеріали, які б вони могли трактувати як партизанський або національний рух). І другий варіант — людину хапали й вивозили. Здебільшого вивозили чоловіків, — розповідає Оксана Глєбушкіна. — Оля може сказати, як вона не ночувала вдома декілька ночей, бо попередили, що до нас також можуть прийти”.
За словами Ольги Жукової, жителів просили залишати телефони вдома чи видаляти переписки. Кілька ночей, за словами жінки, доводилося ночувати в будинках за адресою, яку ніхто не знав. Жінки кажуть, що російські окупанти затримали багатьох їхніх знайомих. Частина тих, кого вже відпустили, розповідають про катування.
“Над ними знущалися дуже сильно. Дехто з них після таких катувань опинявся в лікарні, дехто навіть помирав. Дехто — психологічно зламаний. Після того як вони врятувалися, не спілкуються практично ні з ким і намагаються виїхати з міста”, — говорить Ольга Жукова.
2 травня Оксана та Ольга виїхали з Херсона. Жінки проїхали понад 30 російських блокпостів, де окупанти перевіряли речі та документи. В Івано-Франківську вони продовжують підтримувати херсонські волонтерські групи. Завдяки міжнародним партнерам вони фінансують закупівлю продуктів для потребуючих у місті, а також намагаються розповсюджувати інформацію про ситуацію в тимчасово окупованому Херсоні.
“Усі чекають і сподіваються на звільнення, бо зараз — це вже не гуманітарна криза, це катастрофа. Для тих людей, які там залишаються, кожен день має значення. Це дуже болить, бо ми розуміємо, що не можемо Херсон так швидко звільнити, як хотілося б, але люди вірять в ЗСУ”, — розповіла Оксана Глєбушкіна.