На базі Івано-Франківської обласної клінічної лікарні пройшов семінар “Навички для життя” та обмін досвідом між людьми, які живуть без кінцівок. Участь у семінарі взяли інструктори зі США, ерготерапевти та реабілітологи з Києва та інших міст України.
Частина заходу пройшла на протезному підприємстві, розповіли на сторінці ОКЛ. Учасники семінару знайомилися з допротезними процесами та протезуванням, використанням адаптивних пристроїв для одягання, виконання домашніх справ, керування автомобілем тощо.
КУРС писав, що у Франківську американський військовий без ніг і рук поділився з ветеранами досвідом життя
Американці привезли гаджети для людей з ампутаціями. Ерготерапевтка зі столичного військового госпіталю Любов Голівець каже, що більше половини з адаптивних пристроїв в Україні ще немає. І тому слід змінювати систему роботи в ерготерапії – насамперед пацієнтів треба навчати робити звичайні побутові речі без додаткових пристроїв.
“Ми довго чекаємо протезування як чуда, а потім виявляється, що воно насправді не таке велике чудо, – пояснює вона. – Тепер ми будемо працювати дещо по-іншому. Не просто вправи виконувати, ми будемо вчити пацієнта робити неможливе тим, що в нього залишилося”.
Ветеран російсько-української війни 47-річний Олександр Терещенко з Миколаєва втратив зір на праве око та обидві руки після того, як намагався викинути гранату з укріплення в Донецькому аеропорту ще у жовтні 2014 року.
На той час взагалі не було інформації про протези, він збирав її по крихті. Перші механічні протези купив за власний кошт, а пристосуватися не зміг. Вдруге отримав біонічні протези на праву й на ліву руку в Німеччині у 2015-му. Але й вони не виправдали очікувань.
“Мені говорили, що біонічна рука заміняє 70% функції руки, і було враження, що моїх зусиль абсолютно не треба, що вона там сама буде працювати. Насправді це не так. Це все вимагає багато праці. Як з механічними протезами, так і з біонічними. Це багато поту і часта депресія, коли ти не можеш чогось. Треба працювати й говорити про те, що треба працювати”, – наголосив він.
Ветеран вважає, що в Україні потрібний, як він це називає, інститут менторства, де б з протезованими вели відверту розмову і реально показували, як ходити в туалет, митися в душі та ін. – “щоби хлопцям було зрозуміло і не треба було самим вигадувати велосипед”. Також дуже важливо, як в ході цього семінару, піднімати питання сексу й інтимних стосунків, про що в нас наразі зовсім не говорять, зазначив Олександр Терещенко. Адже багато ветеранів з інвалідністю – молоді люди.