Тарас Патроняк із 2007-го працює водієм-сапером у Державній службі надзвичайних ситуацій. З початку повномасштабного вторгнення піротехніки з Івано-Франківська мають багато ротацій на деокуповані території. У Тараса їх три.
Після закінчення університету Тарас Патроняк пішов на службу в Повітряні сили ЗСУ й надалі хотів пов’язати зі службою життя. Вирішив, що точно має йти на службу в ДСНС, але про групу піротехнічних робіт ще тоді не знав, розповідає Глузд. Пропонували роботу у пожежній частині рятувальником, хіміком-інженером, і була ще вакансія сапера.
“Враження про професію сапера я отримав, коли формували ротацію для розмінування складів артилерійських боєприпасів у селі Новобогданівка Запорізької області. Там у 2008-му вони вибухнули на величезній території, приблизно 140 гектарів. Я виявив бажання поїхати в цю ротацію у складі п’яти осіб. Колектив був бомбезний. Це поєднання важкої праці та дружності. Ми завжди разом увечері проводили час, а ще спільно займалися спортом. Нас навіть жартома називали спортротою. Це був найколосальніший досвід на початку моєї служби, який я отримав”, — ділиться спогадами Тарас.
Тарас Патроняк каже, що кожен із піротехнічної групи при ухваленні рішення працювати сапером розуміє, з чим він може стикнутися. Вони усвідомлюють, що працюють з речами, які в будь-який час можуть завдати травм чи спричинити летальність. Особливо із початку великої війни в Україні.
“Сапери — це як маленька сім’я, де все формується на взаємній допомозі та взаєморозумінні, а це вже формує тебе як спеціаліста”, — каже Тарас.
“Із 2014 року групу залучали неодноразово. Моя перша ротація була у 2017-му в Донецьку область, місто Гірник. Мешкали на базі санаторію з групою “Евакуація 200”. Вже тоді ми побачили, скільки є жертв цієї війни, і, на жаль, бачили смерть, як хлопці їдуть, забирають тіла й відвозять до родини. Після того їздив ще раз у 2018-му у село Новобахмутівка”, — розповідає Тарас.
Ротації тривають від 45 діб до 2 місяців. Впродовж цього часу розміновують, а також за потреби чи вказівки керівництва можуть виїздити на виклики громадян.
Після повномасштабного вторгнення ротації почастішали, тож почали у кілька разів збільшувати склад особових груп. Відділення розмінування не лише розростається, а й осучаснюється, розповідає Тарас. Є машини механізованого розмінування, механізованої розвідки. Зокрема, це дрони, щоб перевіряти території, куди важко дістатись і де є небезпека.
Через сучасні засоби мінування процес роботи ускладнюється. Сапер розповідає, що у боєприпасах використовують вібродатчики. Тобто міни чи гранати можуть відчувати кроки, зчитувати зміну магнітного поля.
“Коли встановлюють міну, вона запам’ятовує магнітне поле навколо себе, і вилучення будь-якого металевого предмета з цієї зони може спричинити спрацювання зміни. Що цікаво — такі міни мають елементи живлення, а вони не можуть працювати вічно. Тому ми чекаємо якийсь час, щоб вони розрядились. Тож можна сказати, що темп розмінування такий, як і має бути”, — пояснює піротехнік.
В середньому живлення вистачає на місяць, але є також ймовірність, що при 20-30% боєприпас може самоліквідуватись. У таких випадках саперам потрібно мати щонайменше удвічі більше часу.
Тарас Патроняк розповідає й про різні пастки, до яких вдається ворог.
“Ми помітили відмінність між попередніми (2017-2018) і цими ротаціями в тому, що замінування стали хитрішими. Під звичайну протитанкову міну можуть поставити, наприклад, міну-сюрприз ms3. Ви можете зробити все правильно, а під нею підв’язана розтяжка чи ще одна міна. На жаль, були випадки, що хлопці гинули через пастки ворога чи під протитанковими мінами, навіть якщо дотримувалися усіх заходів безпеки.
Могли завантажити в автомобіль міну, а вона спрацьовувала, і причиною є невідомі електронні схеми всередині підривника. Обладнання постійно оновлюють, але засобів, щоб виявити таку міну, фактично немає”, – ділиться сапер.
Після років служби в якомусь іншому підрозділі, крім як група розмінування, Тарас Патроняк себе не бачить. Попри те, що важко, сили знаходить у бажанні бути корисним, а ще в постійному навчанні.
“Відчуття важливості виникає, коли триває процес розмінування: розумієш, що, крім нас, цієї роботи ніхто не буде виконувати. І присутність у складі групи дає розуміння того, що ми виконуємо потрібну роботу”, — завершив сапер.
