неділя, 17 грудня

Прифронтові школи Красногорівки: п’ять в одній

Навчання на лінії вогню: як живуть школи фронтового міста.

The article is also available in English: Frontline schools of Krasnogorivka: five in one

 

 Мене звати Сергій, – молодий чоловік з Червоного Хреста розповідає школярам з 2-ї школи Красногорівки про мінну безпеку.

Ця презентація, каже Сергій, може врятувати вам життя. Бо у нашому регіоні складна ситуація, говорить він дітям.

– Всі знають, що у нас тут воєнний конфлікт?

– Мабуть, – жартує хтось з підлітків. Всі сміються.

На лекцію зібрали учнів з 6-го по 11-ий клас.

Красногорівка

Урок безпеки. Діти вчаться берегтися від мін

Коли Сергій запитує, які бувають міни, діти активно перелічують: протипіхотні, протитанкові…

– Протитранспортні, – виправляє Сергій.

– А що це за міна? – запитує він.

– Пелюстка, – вигукує одночасно кілька голосів.

– А от дві міни, – продовжує лектор. – Одна стара й іржава, а друга – новенька, щойно з заводу. Яка з них небезпечніша?

– Стара, – дружним хором відповідають діти.

– Вона же може спрацювати навіть від вібрації, – каже хлопчик класу, приблизно, 6-го.

…Я тихенько виходжу з класу.

У приміщенні 2-ї школи зараз займається дві – перша і друга.

Красногорівка школа №2

Красногорівська ЗОШ №2

– Після канікул, коли почнеться опалювальний сезон, усі діти знову перейдуть до 5-ї школи, – говорить мені Надія Оксенчук, директор департаменту освіти і науки Донецької ОДА. Я прийшла до неї на інтерв’ю в Краматорську.

У Красногорівці п’ять шкіл, торік усі вони вчилися в одному приміщенні у дві зміни – в першу вчилися 5-та, 4-та і 3-тя, а в другу – 1-ша і 2-га. Бо 5-та школа – тепла і знаходиться в центрі міста, всередині житлових кварталів. Туди не прилітає. Ну майже.

У 2-ій школі опалення немає, в одному крилі немає й вікон. Було кілька прильотів у дах – ще у лютому 2015-го.

Наталя Анатоліївна, заступник директора 2-ї школи, та Вікторія Вікторівна, вчителька образотворчого мистецтва та музики, ведуть мене в розбите крило.

Красногорівка школи

– До нас приїжджали з одного каналу, – розповідають вчительки, – знімали школу, ми їх так само водили, як і вас, а потім вони показали сюжет і сказали, що школа відремонтована. Ви ж так не напишете?

Вони хочуть, щоб школу поремонтували, дуже сподівалися, що в цьому, старому крилі, куди прильотів не було і вікна цілі, зроблять автономне опалення і що нікуди переходити не доведеться. 

– На цю школу виділено кошти як на опорну, ми там робитимемо реконструкцію та капітальний ремонт, тому немає зараз ніякої нагальної потреби вкладати кошти в ремонт опалення – його будуть повністю міняти, – кажуть мені у департаменті освіти в Краматорську.

Надія Оксенчук, яка напередодні нашої розмови теж була в Красногорівці, пояснює загальну ситуацію: усі школи потребують ремонту, бо в них гроші не вкладалися роками.

– Я у 2-ій школі побачила парти з відкидними кришками! Уявляєте, скільки їм років, якщо я за такими вчилася. Дивно було побачити таку парту в XXI столітті. Але ж не війна її туди поставила, – говорить Оксенчук. 

Але опалення – нагальна проблема не тільки для школи, але й для всієї Красногорівки. Щойно дадуть – люди повернуться в місто, діти прийдуть у школи.

У 2-ій школі зараз 123 дитини, а до війни було 490.

Це колись була найбільша школа в місті, до того ж вона – 11-річка, тому її і вибрали опорною. На її реконструкцію, за словами Надії Оксенчук, буде виділено 30 млн грн. Це, за оцінками очільниці департаменту освіти, дуже небагато. І гроші ці надійдуть з обласного бюджету, з тих, що вдалося знайти "з інших джерел".

– Тому що гроші, які були виділені на розвиток інфраструктурних об’єктів, згідно з Указом Президента, не можна скерувати у зону бойових дій, – пояснює пані Надія.

Надія Оксенчук, директор департаменту освіти і науки Донецької ОДА

А Красногорівка – саме така зона.

Тут стріляють. Якщо не в самій Красногорівці, то поруч у Мар’їнці – і це добре чути. Або в Пісках, що теж поруч.

Олена Олексіївна – директор 1-ї школи, яка на Сонячному. Школа повністю розбита, тому 1-ша школа зараз вчиться у приміщенні 2-ї.

Красногорівська ЗОШ №1  наслідки обстрілів

– У нас дві діри в даху – з 4-го до 1-го поверху розбито. Зараз Червоний Хрест обіцяє привезти будматеріали, щоб хоч дах накрити, – каже Олена Олексіївна.

Про відбудову говорять тоді, коли стає тихо. Напередодні мого приїзду обстрілювали сусідню Мар'їнку. Вона поруч. Олена Олексіївна живе якраз на в’їзді в Красногорівку, з боку Мар’їнки – їй добре чути обстріли. Вчора каже, було довго.

Олена Олексіївна, директор ЗОШ №1.

Торік у 1-й школі було 60 учнів, а зараз 75. До війни було 440.

Надія Оксенчук констатує тенденцію: учнів більшає, вчителів – меншає.

У Красногорівці стало менше на 8 педагогів і тепер їхня загальна кількість 81. А кількість дітей у початкових класах збільшилася на 26 (всього стало 186), а в 5 – 11 класах – на 15 (стало 268).

– Збільшення кількості учнів ми бачимо і в Красногорівці, і в Мар'їнці, і особливо в Авдіївці. Сім’ї повертаються, – каже Оксенчук.

– З моєї школи п’ять вчителів розрахувалися і викладають у Києві. На хорошому рівні, у приватних школах, – каже Олена Олексіївна.

Є вчителі, що не звільнилися, але взяли неоплачувану відпустку – мікрорайон школи сильно постраждав, не всі готові жити в руїнах.

Найменший клас у 1-й школі налічує 6 дітей. Це 3-й клас. А найбільше учнів у 7-му – 12.

І всі класи вже є. А торік 5-го класу не було – весь 5-й клас роз’їхався.

Сім’ї повертаються. Попри те, що стріляють. Попри те, що у місті немає газу, опалення і вода з крана йде лише технічна.

Попри те, що немає роботи – завод вогнетривких конструкцій, що є містоутворюючим для Красногорівки, стоїть, і поки не буде газу, його не запустять.

З газом усе непросто. Магістральну трубу – та, що її було перебито, полагодили, кажуть у ВЦА, але газу в місті все одно немає, але над цим питанням працюють, пояснює мені Ігор Робочий, заступник керівника Красногорівської військово-цивільної адміністрації (ВЦА).

Воду питну в школи привозять раз на тиждень.

У кожній школі стоять величезні баки з питною водою. З крана вода йде технічна, але головне, що вона є.

У ВЦА пояснюють, що вода подається в труби нормальна, технічною вона стає в процесі проходження по трубах, які надзвичайно старі, подекуди розбиті, в аварійному стані.

Але люди, які страшну воєнну зиму 2014 – 2015 просиділи по підвалах без світла, газу і води, раді й цьому.

– З водою зараз проблем немає, – каже Олена Олексіївна, директорка школи №1. – Вона технічна, але є. Світло є – тьфу-тьфу.

Я усміхаюся – в день, коли я приїхала, в Красногорівці якраз планове відключення світла: ремонт лінії після позавчорашнього обстрілу. Тому слова "світло є" звучать як певне перебільшення.

– Підтримуйте нас, – каже Олена Олексіївна на прощання. – Україна понад усе! Ми хочемо вчитися в українських школах у нашій рідній Красногорівці.

 

Безальтернативна українізація

До війни у Красногорівці була одна українська школа – 3-тя. За зиму чотири рази вікна вставляли, згадує Ніна Миколаївна, директор, ті важкі часи.

Вона єдина проводила уроки в своєму приміщенні найстрашнішу зиму 2014 – 2015 року. Решта шкіл Красногорівки перейшли тоді на дистанційне навчання, щоправда, деякі вчителі проводили уроки на дому, там, де було тепло, а це здебільшого у приватному секторі.

– Ми працювали, бо в нас індивідуальне опалення, а тоді ж у нас в місті був льодовиковий період. Церква нам привозила продукти. Діти тільки заходили в школу, одразу питали: "А їсти скоро будемо?" У нас була лише одна умова – щоб батьки забирали дітей після уроків.

28 травня був останній дзвоник, а 3 червня 2015-го в школу прилетіло. Зараз 3-тя школа розбита.

Школу №3 відкривати поки не будуть  вона на лінії вогню

– У нас були такі дзвіночки, і ми в них дзвонили "Кінець війні". Сценарій був такий, що аж чоловіки плакали, – згадує Ніна Миколаївна.

А потім каже:

– Може, це все було через цей останній дзвоник… Не треба було так афішувати…

З Ніною Миколаївною ми познайомилися влітку – вона тоді інтенсивно займалася ремонтом школи, записувала дітей і мріяла, що з 1 вересня школа працюватиме.

– Ми писали звернення до усіх обласних державних адміністрацій. Перші, хто відгукнувся, це Івано-Франківська область, – Ніна Миколаївна гортає в телефоні і показує перекази від різних шкіл Франківщини.

Перекази різні – і на 200 грн, і на 500, і на тисячу.

– А взагалі, з 23 областей відгукнулося лише 4, – каже  директорка.

І додає:

– Невже вся Україна не може відновити одну-єдину на всю Красногорівку україномовну школу?

Красногорівка

Ніна Миколаївна, директор Красногорівської ЗОШ №3

Ця розмова була влітку.

Тоді ж я говорила з Романом Коржовим та Ігорем Робочим, заступниками голови Красногорівської ВЦА.

– Відкривати 3-тю школу ніхто не буде, – категорично сказав Роман. – Тому що школа перебуває на лінії вогню.

А Ігор Робочий наголосив:

– Дітей туди ніхто не пустить. Це наша позиція, це позиція облвно, і позиція здорового глузду.

А як же збори коштів, питаю я, і все-таки – єдина українська школа…

– А що  українська школа, – каже Роман, – то цього року ми не набираємо жодного російського класу – тільки українські…

– А яка реакція в людей?

– А яка реакція тут може бути? Захвату немає, але все нормально, – констатує він.

У Красногорівці, й правда, цього року першачків набирали лише в українські класи.

У 1-й школі 8 першачків, у 2-й – 10, у 3-й – 6, 4-й – 12, а в 5-й – 25. Бо вона тепла.

На моє запитання у вчительській 2-ї школи щодо того, якою була реакція батьків на те, що російського класу не буде, вчителька фізкультури навіть образилася: "Нормально. Ми ж Україна!"

– У нас тут всюди українська тематика, – проводить мене по кабінетах директорка 4-ї школи Алла Володимирівна. – Ми всі тут дихаємо Україною! Бо все міняється – і уряди, і президенти, а Україна лишається, розумієте?

Я розумію.

Поки ми говоримо з Аллою Володимирівною, у 4-й школі проходить Свято захисника Вітчизни.

Діти у вишиванках і віночках співають військовим і батькам.

4-та школа постраждала не від обстрілів, а від військових.

Красногорівка школа 4

– Тут понад рік стояли війська, бо тут був військовий об’єкт, – каже Алла Володимирівна.

Вона багато чого не розповідає, але суть така, що після військових школу відроджували буквально з попелу. Багато чого зникло.

Директор підтверджує, що написала заяву в слідчі органи, але подробиць не коментує.

Улітку вчителі привели школу в порядок. Райвно поставив вікна.

Зараз у школі 54 учні. А до війни було 90. Вчительський колектив – 11 педагогів плюс один сумісник.

У школи є свій генератор, своє опалення. Директор збирається міняти електропроводку. Після канікул 4-та школа планує лишатися у своїй будівлі.

Бо всім у 5-й школі тісно – минулої зими, бувало, й по два класи в одному кабінеті займалися.

– Ми отримали дозвіл опалюватися електрикою, – каже директор. – Але якщо притисне – будемо переїжджати в 5-ту.

…А 3-тя школа – та, що українська гімназія, навчається у приміщенні 5-ї.

Ніну Миколаївну зустрічаю випадково – вона щойно приїхала з Горняка, де підписала папери на 38 вікон і 11 дверей – це допомога від міжнародних гуманітарних організацій.

Директорка не припиняє робити ремонт і сподівається на підтримку ВЦА.

Я говорю їй про аргументи військових, про те, що школа на лінії вогню, що це небезпечно…

Красногорівка школа 5

Красногорівка школа 5

Школа №5 – фасад і внутрішній двір

Але ж скоро буде мир, каже Ніна Миколаївна. У місті казали, що вже має бути на Покрову. І згадує, що торік теж казали, що спочатку на Новий рік, а потім на Пасху…

– Я коли кажу слово "мир", мені аж в горлі перехоплює, – каже Ніна Миколаївна.

Вона впевнена, що треба відновлювати 3-тю школу. Бо вона українська. Що це важливо для держави.

– Зрозумійте, ми ставали українською школою за покликом серця, – розповідає мені Ніна Миколаївна. 

Каже, що вона сама вчитель російської мови та літератури, що колись давно працювала в Росії, цілих 10 років, що українську мову вчила не за постановами чи наказами. І що педколектив такий добирала.

А зараз, яка ситуація, питаю я в Ніни Миколаївни, все-таки всі 1-ші класи відкрилися лише з українською мовою навчання.

– А зараз це, знаєте, не так… – каже вона дипломатично. – Батьки питають, чому в Мар’їнці є російські класи, чому в Курахово є, а в Красногрівці не можна… Примусово такі речі не робляться.

Проте в департаменті освіти підтверджують, що реакція на безальтернативну українізацію в місті таки різна і не завжди дружня.

Надія Оксенчук каже, що під час поїздки в Красногорівку застала у 2-й школі лише двох вчительок і прибиральницю.

– Говорили про мови, і прибиральниця мені каже: "От ми тут виросли, все життя говорили російською, ніколи української не чули, як же так можна, щоб одразу всіх дітей віддавати в українські класи". А я їй кажу: ви просто не мали вибору, так дайте його бодай своїм дітям. Російську вони й так ніколи не забудуть, а державну мову треба знати, якщо ти збираєшся жити і працювати в Україні. А якщо не в Україні, а десь по світу – то треба вчити англійську, інші іноземні мови… Хіба я не права? 

 

Тепла школа

Попри те, що 5-та школа – маленька, 9-річка, попри те, що її перероблено зі старої лікарні, а спортзал тут називають "морг" – бо в цьому приміщенні раніше, і правда, був морг, війна зробила її найголовнішою школою Красногорівки. Тут зараз навчається найбільше учнів – 161.

По-перше, 5-та школа – безпечна, вона схована поміж будинками. По-друге, вона тепла – школа має автономну систему опалення.

Сюди прилетіло тільки один раз – влітку 2016-го, 18 липня.

– Слава богу, що це була болванка – наскрізь пролетіло і не вибухнуло, – розповідає Анна Віталіївна, вчителька молодших класів.

Торік у Анни Віталіївни було 16 учнів, а тепер їх 21.

У неї ще клас російський, а її дочка цього року пішла в перший. В український.

Каже, що батьки поставилися до цього з розумінням – бо ми ж в Україні живемо. Єдине, деякі висловлювали побоювання, як же тепер з дітьми робити уроки – не всі батьки добре знають українську мову.

Анна Віталіївна живе на два міста. Знімає житло в Кураховому, але має квартиру і в Красногорівці. Як стає тут гучно, вона говорить "починаютсья сюрпризи", вона з дитиною переїздить в Курахове, на зйомну квартиру. Тихо – живе тут.

Торік дитина ходила в Кураховому в садок, бо в Красногорівці тоді садки не працювали. Зараз уже один працює – "Червона шапочка". Три години на день. Дітей приводять після сніданку, а забирають перед обідом – бо води нема і готувати у садку не можна. "Санстанція не пропустить", – кажуть мені.

Сьогодні, розповідає Анна Віталіївна, було гучно в Мар’їнці, а зранку чули з боку Пісків.

– А до цього було так добре! Десь місяць нічого не чули, – каже. 

Красногорівка школа

Від цього нервова система поліпшується, коли тихо, говорить вона. Бо як ніч не спав, то зранку йдеш на роботу без настрою.

– А в мене настрій прекрасний, – у вчительську заходить Тетяна Яківна, логопед.

– От іду в школу – бачу, шість БТРів їде… Одна дорога ціла лишилася – ну нащо її розбивати? Ну чому не поїхати по тій стороні дорозі, що вже розбита? Я вам так скажу: бо це не їхнє місто, от їм за нього і не болить…

Тетяна Яківна просить мене про це написати. Я пишу.

У логопеда додалося роботи в рази.

Анна Віталіївна каже, що торік з її першого класу 8 діток займалися з логопедом. А це реально багато. Цьогоріч приблизно така ж картина.

Причина?

Не працювали садочки. Батьки з дітьми не займалися – не до того було. Раніше діти йшли в перший клас – вміли читати. Зараз приходять нульові. Це ще пов’язано з тим, що виїхали якраз ті, що більш спроможні, делікатно каже вчителька, а лишилися ті соціальні верстви, які менше приділяють увагу дітям.

А ще – діти тривожні. Що було й таке, що десь бахне – півкласу на підлозі.

Що багато дітей з дефектами мовлення. Збільшилася кількість таких, що взагалі погано говорять. Є такі, що тільки лепечуть. Бо це діти, які півдитинства провели в підвалі.

– Те, що ми зараз маємо, це наслідок переляку і браку соціалізації, – пояснюють педагоги.

Але просять не згущувати фарби: за рік навчання така ситуація поступово вирівнюється.

Красногрівка шкільне свято

Шкільне свято в ЗОШ №4

А ще в учительській говорять про вугілля і воду.

Щоб вижити взимку в Красногорівці, треба мати: балон газу й електропічку – це щоб готувати їжу. Буржуйку – щоб опалювати.

П’ять тонн вугілля. Кожна коштує 2,5 тис. гривень.

Ліхтарі, щоб світити, якщо вимкнуть світло і щоб увечері вийти на вулицю.

Деякі мають бойлер, але це вже розкіш. А так більшість купається в тазику. Головне перед купанням нагріти кімнату.

На перерві у вчительській з’являється все більше і більше вчителів. Ми говоримо про життя в місті.

– До всього звикаєш. Учора світло не відключали – раділи. Сьогодні планове відключення – чекаємо, включать – теж будемо радіти. Вода з крана вже йде. Хай технічна, але ж можна і випрати все, і в туалеті змити. А рік же ми сиділи без води!

Ще говоримо, що на День захисника Вітчизни плануються змагання зі стрільби між 8 і 9 класом. Стрілятимуть з пневматів. Не всім вчителям це подобається. Я на боці тих, яким не подобається. Я не люблю зброю.

– Але ж дітям це цікаво! – доводить одна з учительок.

І ще говоримо про мир.

– У нас було діти на концерті читають "Я люблю свою Вкраїну, я люблю своїх людей…", десь стріляють, а в мене аж сльози на очі навертаються… – каже одна вчителька.

А Тетяна Яківна довго дивиться на мене, а потім говорить:

– Нам треба мир. Хоч пишіть це, хоч не пишіть, але це неможливо витримати. Нас вбивають і фізично, і морально. Все дістало. І нічого неможливо зробити, поки вони не домовляться. І не треба тільки на нас казати, що ми сепаратисти. Ми не сепаратисти. Ми просто хочемо, щоб не стріляли. Давайте казати по-чесному: вони кишені набивають, а ми помираємо. І всі, хто до нас приїздить з журналістів, потім пишуть: "У Красногорівці концерт", "У Красногорівці відкрили дитячий садок"… По-чесному ніхто не хоче писати: всі пишуть, що в нас усе добре. І ви теж так напишете.

 

Леся ГАНЖА, для КУРСу

Репортаж підготовлено в рамках проекту, що здійснюється за фінансової підтримки Уряду Канади через Міністерство міжнародних справ Канади

КОМЕНТУВАТИ
  • moi 0 Відповісти Всі школи Красногорівки на лінії вогню. Але ВЦА не пустить дітей навчатися лише в єдину українську. Навчання в усі перших класах рідною мовою. Логіка? Ні, не чули. Українізація? Ні, не чули..