неділя, 18 листопада

Віктор Зотов: Як має змінитися Івано-Франківськ та що йому заважає

Архітектор, керівник Міжнародного архітектурного фестивалю і Школи урбаністики СANactions Віктор Зотов разом із учасниками Школи розробляють стратегію розвитку Франківська. Для Зотова Франківськ – найбільш проєвропейське місто в Україні, тому радикально змінювати він тут нічого б не радив. На думку Зотова, Франківськ може стати трендом для України, з якого решта міст братиме приклад. Потрібно лише позбутися радянської закритості та залучити громадськість до містотворення.

Про урбаністичні рішення, які підвищать якість життя франківчан, Віктор Зотов розповів КУРСу.

– Зараз учасники вашої школи шукають концепцію розвитку Івано-Франківська. А за якими критеріями формують саму концепцію?

Хоча Івано-Франківськ і специфічне місто для країни, хоча б на тлі того ж Донбасу, але в порівнянні з Європою всі наші міста мають спільні риси. Всі українські міста проектують за пострадянською системою, яка консервативна, закрита та орієнтується на так званий "професіональний підхід". Проте зараз у світі є інший підхід, який полягає в залученні до співпраці багатьох сторін, а не лише дипломованих архітекторів чи урбаністів.

Ми також намагаємося розробити таку стратегію розвитку міста, яка б враховувала ідеї самих жителів. Шлях споживацтва веде до того, що ми будуємо багато зайвого: транспортні розв'язки, нагромадження будівель, проте ми це все й так маємо. Треба берегти, що в нас вже є, але будувати те, що даватиме людям відчуття якості життя та щастя. Є такий світовий тренд – common sense, який закликає спиратися на дуже прості речі. Якщо ви відчуваєте, що це добре, а це погано, то відповідно маєте підлаштовувати під це все життя. Треба усвідомити та повернутися до найпростіших і в той же час найважливіших речей в житті.

– От, наприклад, ви критикуєте будівництво нових транспортних розв'язок, але як тоді вирішити проблему заторів у місті?

Франківськ  пострадянське місто, але у світі дійшли згоди, що розвивати потрібно громадський транспорт, а не індивідуальний. Краще культивувати велосипедний та пішохідний рух, бо це складова здорового способу життя. Транспортні розв’язки, мабуть, потрібні, але їх необхідність у нас надто переоцінена. Україна витрачає на них сотні мільйонів гривень, але в Данії ще на початку 70-х років люди усвідомили, що такий напрямок тільки псує міста. Чим більше їси, тим більше хочеться, і якщо ви створюєте умови, щоб автомобільний транспорт був у центрі міста, то він там буде.

У Європі почали зворотний процес  створювати умови для того, щоб автомобілі не заїжджали в центр взагалі. Вартість паркування там сягає від п'яти доларів за годину, а в окремі дні тижня ви взагалі не можете їздити в центрі машиною. Тобто створюються будь-які незручності для того, щоб ти не з'являвся там на автомобілі. Авто та розв'язки  перебільшена споживацька необхідність. Франківськ дуже компактне місто, центр якого можна перетнути пішки за 5-10 хвилин. Навіщо там взагалі їздити? В Європі люди зруйнували ці розв'язки та замість них там зараз їздять трамвайчики, які екологічні та їздять без шуму, ніби по траві.

– Де мають постати ключові місця для публічного простору?

Публічний простір має бути скрізь, а не в якихось конкретних місцях. Я б узагалі запропонував презумпцію того, що будь-який простір має бути відкритим, якщо в нього немає причин замикатися. Максимум доступності та комфорту перебування  це такі тренди, до яких треба йти. У Франківську вже є багато з цього, треба просто усвідомити це як благо, закріпити та далі рухатися в цьому напрямку.

– Ви вже третій архітектор, який розробляє проект будинку біля галереї "Бастіон". Як у цьому випадку ви вирішуєте проблему доступності?

Ми лишаємо площу незабудованою й прибираємо звідти всі машини. Зараз там може стати близько 20 автівок, ми ж пропонуємо опустити їх у підземний паркінг під площею, в який зможе вміститися вдвічі більше машин. Нова ж будівля, висотою в три поверхи з маленькою терасою на четвертому, стає туди досить безконфліктно. А оскільки ми робимо площу пішохідною та створюємо можливість піднятися з неї сходами на сам Бастіон, то в цьому разі публічний простір тільки покращується.

– Чи можливо якось дати раду в місті стихійним ринкам?

У будь-якому випадку має бути баланс. Продуктові ринки, на відміну від супермаркетів, пропонують нам класну, здорову їжу, тому їх варто підтримати, зробивши цей продаж цивілізованим. У світі є багато прикладів таких ринків, де немає сміття, є можливість і придбати товар, і з'їсти його на тому ж місці. Для міста це є показником якості. Проте в нас, перше, що впадає в око,  це відсутність будь-яких правил організації, санітарних норм та естетики, до того ж стихійні ринки загромаджують прохід та псують публічний простір. Але на відміну від непотрібних будівель, які можуть заважати місту понад сто років, з цим боротися дуже просто. Це справа навіть не років, а місяців, при умові, що міська спільнота й адміністрація цього дійсно захочуть.

– В Івано-Франківську багато зовнішньої реклами, яка розміщується в місті досить хаотично та псує його атмосферу. Тим не менш, це економічний ресурс, який місту потрібен. Чи є у вас ідеї, як можна естетично вписати рекламу поміж міськими фасадами?

Я за освітою архітектор, але бачу, що найважливіші питання розвитку міст або просто важливих речей, які складають якість життя людини, виходять за рамки суто архітектурної діяльності. Якщо спростити, то архітектурна діяльність  це будівництво, але речі, які ми зараз обговорюємо, знаходяться поміж будівлями. Чому у нас зараз люди нещасливі або чому у нас зараз війна  це мене хвилює і як архітектора. Зі свого боку, я маю це покращувати, тому ці питання виходять у сферу урбаністики. А реклама для мене  це абсолютне зло, як не поглянь. І сама її естетична ознака  це 118-ий номер проблем.

Найголовніша шкода реклами виходить із того, що вона спонукає нас багато споживати. Це надбудова над необхідним, тому я вважаю, що реклама більше зло, ніж наркотики, проституція чи навіть торгівля органами. Таке зомбування та маніпулювання свідомістю  найгірше, що в нас є. Споживацький тренд  це налаштування бути багатим та сильним. В Донбасі теж орієнтувалися на силу та збагачення  й це призвело до війни.

– У Франківську останнім часом зведено чимало церков. Проте є думка, що ці церкви, які зараз будуються, є просто тиражуванням традиційної форми, яка вже не виправдовує своєї функції. Чи можна зробити сучасні церкви більш функціональними для міста?

Якщо в людей є потреба в нових храмах, то прекрасно, що вони з'являються. Проте я не знаю, як це відбувається в Івано-Франківську, але в Києві та багатьох містах України церкви будуються в барочному стилі, а це дуже законсервована форма. І ця форма часто не відповідає змісту. Це видно на прикладі російської церкви. Зараз я живу недалеко від Києво-Печерської Лаври та часто бачу, як виглядають священики та на чому вони їздять. Коли товстий піп виходить із Мерседеса за 150 тисяч доларів  це неприродно. Церкви теж схожі на нього. Нещодавно на Оболоні збудували церкву та обнесли її величезним парканом, чим перекрили людям дорогу до річки. На мій погляд, це досить символічно, коли церква, замість того, щоб посилити зв'язок людини зі світом, його руйнує.

Церкви зміняться тоді, коли зміняться люди. Таку банальність, як те, що місто формує суспільство, нам потрібно ще десятки років усвідомлювати. Місто  це люди, влада  це люди, тому змінювати теж потрібно людей. Саме через усвідомлення цього ми почали робити школу, оскільки процес освіти здатен змінити наші міста. Наша церква деградувала так само, як і наше суспільство. Совок "успішно" попрацював на знищення нашого народу, але зараз, я сподіваюся, починається процес відновлення.

– Чи потрібно відновлювати стару архітектуру до первозданного вигляду або ж її варто якось адаптовувати під сучасний міський простір?

Весь світ вже більше 50 років орієнтується на декларацію Венеційської хартії реставраторів, в якій зазначено, що відновлювати старі будівлі можна лише новим шляхом. Тобто або ви робите нове так, щоб воно виглядало як нове, або ви залишаєте старе таким, яким воно було. Так, як у нас зараз фейково підлаштовують нове під старе, робити не можна. У цьому проявляється фейкова ментальність: "надо цим лохам постоянно шота впарівать". Це, знову ж таки, комуністична доктрина, коли люди говорять одне, а думають інше. Старе має лишатися старим, та наше завдання зробити так, аби воно не руйнувалося. Якщо туди вже втручається нове, то воно має й відповідно виглядати.

– Що ви думаєте про ідею та перспективи генерального плану Івано-Франківська?

Франківський генеральний план в теперішньому вигляді  це совковий документ, який не налаштований на розвиток. Я вважаю, що там немає ідей взагалі, а прогресивних тим паче. У ньому намальовані будиночки, але він не здатний взяти до уваги все те, що є в нашому житті сьогодні.

Також у ньому зазначені плани розвитку на нових територіях. Проте всі прогресивні міста відмовляються від цього. Це як насмітити в одній хаті, закрити двері та піти в іншу. Ти спочатку наведи лад в тому, що вже маєш, хоч щось доведи до пуття. Якщо поглянути на центр Франківська, то там купа кинутих територій. У тому ж "Промприладі" виробництво працює лише на 10%, а решта заводу пуста. Та це дуже ресурсна територія, яка може стати епіцентром громадського та культурного розвитку. Не треба лізти на сільськогосподарські землі або просто на нові території за межі міста, слід перетворювати на краще те, що ми маємо.

– Які цінності, на вашу думку, прагнуть втілити у своєму місті франківчани?

Франківськ, на мій погляд, найбільш проєвропейське місто в країні. Не буває так, що в нас ковбаса погана, але ми дуже духовні. Культура  явище тотальне, в ньому все: й ковбаса, й архітектура, й технології. Зокрема, я вражений різноманітністю процесів у місті  тут кожні десять кроків спостерігаєш несхожість життя в широкому сенсі. Ти проходиш різне, різне, різне, й саме це розмаїття створює якість міста. І франківчанам це потрібно усвідомлювати.

Але ті нові квартали, які з'являються в центрі міста, гидотні. І я не знаю, як на це вплинути. Просто подивіться на ті двори, які навколо,  вони прекрасні. Там стоїть особнячок, тут дво-, триповерховий будиночок, далі ще один, громадського призначення, й оця відсутність прорадянського зонування й роздрібнене міське життя відповідає принципам нового урбанізму, до якого прагне весь цивілізований світ.

Щоразу, коли я у Франківську, мені хочеться не стільки щось говорити, скільки брати з нього приклад. Думаю, що це стане трендом для України, коли франківці поїдуть в інші міста передавати цивілізаційний досвід.

 

Розмовляла Юлія Ільченко

КОМЕНТУВАТИ