Роми в таборі дуже неохоче йдуть на контакт з незнайомцями, тим більше з журналістами. Тому ми навідалися до них разом із працівниками міського будинку нічного перебування, до яких у таборі вже звикли. Соціальні працівники час від часу відвідують циганське поселення, щоб запропонувати допомогу – теплий нічліг, їжу, виготовлення документів. Приходять не з порожніми руками: цього разу принесли одяг, який надали франківські магазини секонд-хенду.
У Франківську роми отаборилися на Пасічній неподалік залізничної колії – всього за кілька десятків метрів від ріки. Тут мешкають три сім'ї – всього близько 40 осіб. Заробляють на життя традиційно для ромів. Жінки зазвичай ходять по місту та просять гроші в перехожих, розповідаючи, що хтось із близьких дуже хворий. Чоловіки працюють на будівництві, збирають метолобрухт.
Живуть вони в невеликих будиночках, які склепали з підручного матеріалу. Основа хатинок – дерев'яний каркас, все решта – що вдалося притягнути: бляха, старі килими, шматки брезенту, дошки, викинуті на смітники вікна та двері. Всередині цих будинків тепло: опалюються буржуйками.
Перша сім'я зустрічає привітно та запрошує всередину. В їхньому будиночку кільком людям й розвернутись ніде. Тут дуже темно, з фотоапаратом мені там робити нічого. Найстарша жінка в родині Олена не рада фотографам – від них тільки проблеми.
Олена розповідає, що шість років тому переїхала із родиною до Франківська із Закарпаття через конфлікт із бароном. Той начебто вимагав віддати доньку за нього заміж.
Хатина Олени в таборі вважається досить заможною. Тому жінка радить нам віднести допомогу біднішим сусідам.
Сусіди виявилися привітними і веселими, запросили всередину. Дітлахи раділи спалаху фотоапарата. Найменші грілися під купою старих ковдр, а ті, кому вже більше за 10, допомагали по господарству – носили воду з ріки. Всередині будиночка тепло, брудно й багато диму від грубки. Тут, на 10 квадратних метрах, проживає дві сім'ї – 4 дорослих та 11 дітей.
Вітаємося з жінкою, яка лежала в ліжку з дітьми. Директор будинку нічного перебування Іван Боберський ціавиться її здоров'ям.
"Народжувати вже скоро", – каже жінка.
Соціальні працівники запропонували її чоловікові допомогу з документами, щоб жінка народжувала все ж у пологовому, а не в таборі. Родина погодилася.
Двері третьої хатинки відкриває 13-річна дівчинка, вітається, запрошує всередину.
Ця родина, вочевидь, найзаможніша в таборі. Голова сім'ї Микола працює на пункті прийому металобрухту. Вони тримають гусей.
Дружини вдома немає, кажуть, пішла телефон здати у ремонт (через півгодини соціальні працівники зустріли її на дорозі у Пасічній – жінка випрошувала у водіїв гроші начебто на лікування).
В цієї родини будиночок просторіший, поділений на кімнати. На кухні є якісь засоби гігієни. У "вітальні" тепло, світло і чисто. Діти також доглянуті.
Микола розповідає, що до Франківська з родиною переїхав два роки тому. Його історія, як і в Олени, – про конфлікт з бароном, який почав забирати зароблене. Схоже, злий барон – універсальне пояснення для тих, хто цікавиться минулим родин.
Микола каже, що отак в таборі планують жити не завжди. Вже приглянули в одному селі будиночок за 25 тисяч гривень. Ще трішки підзароблять та переїдуть туди. Зовсім скоро…
Юрій ПАЛИВОДА
