середа, 29 березня

Чому в Україні відсутня стратегія державного розвитку? Бо ще просто немає кому стратегувати!

Денис Квасов Урбаніст, фотограф.
В УРСР стратегування неможливе. Країна, де живуть лише сьогоднішнім днем, бо завтра себе тут не бачать, всі – від колишнього колгоспника, тепер директора фірми типу "украгропромзахідсхідхзшошепостач", до комсомольця, тепер президента, – неможливо думати про майбутнє. Його немає. Є "вкрасти тут і тепер."
 



Мої думки у відповідь на статтю Сергія Дацюка
http://hvylya.net/analytics/politics/sergiy-datsyuk-komu-potribna-strategiya-v-ukrayini.html

Кілька століть в нас не було держави. Тому мислити стратегічно, на майбутнє, ми просто ще не вміємо. Поки люди не усвідомлять, що ця країна їхня і що в ній будуть жити їхні діти, яким треба щось лишити після себе, доти внутрішні окупанти будуть шкодити Україні навіть більше, ніж Росія чи ще хтось інший.

Мене відсутність стратегії в країні турбує вже давно. Бо ми як немовлята  сліпі, дурні і безпомічні. І повністю залежимо від зовнішніх факторів. І за ці років під 10, відколи я про це почав задумуватись, нічого не змінилось. І я собі думаю: чому?

Відповідь  у слові "демографія". Демографічні процеси  це така штука, яка, як зима в "Грі престолів", йде довго, але невідворотно.

Українці  не фейлд стейт, як дехто хоче нас переконати. Українці  це просто ще діти. В нас настільки довго не було держави, що тепер, коли ми її отримали (насправді досить випадково), то що з нею робити  неясно.

Діти  вони такі. Літо триває до-о-овго, а вечеря береться з холодильника. Що буде завтра? Та яке завтра? Сьогодні ввечері трансформери по тєліку! Отак і ми. Оця повна відсутність досвіду державотворення, відсутність інституцій, в яких були б покоління політиків і державних діячів (ті, що зараз,  то просто комсомольці з минулої імперії. Досвіду бути суверенними, незалежними суб’єктами в них нема)  накладається на штучно створені проблеми в економіці, і люди просто не мають часу навчитися. Бо зайняті виживанням.

Добре кажуть: щоби зробити народ рабами або, навпаки, звільнитись від рабства, треба, щоб пройшло мінімум покоління. Мойсей був не дурень, що 40 років водив свій народ пустелею. Ми тільки зараз дійшли до тієї точки змін, коли з’явилось вже таке покоління, яке не розуміє, що таке срср. Вони вже зовсім інакше бачать світ. Ми вже з малих дітей перетворюємось на юнаків. Але і тут в нас накладка.

Часто Україну порівнюють з Польщею, бо ми одночасно "стартували". Кажуть, що в України при цьому були значно кращі стартові економічні можливості. Але є суттєвий нюанс! Поляки не були півтисячоліття колонією, як ми. І вони не були розділені. А Україна була  750 років приблизно. Через оцей поділ в нас все складніше. В частині країни радянська окупація тривала два покоління, в іншій частині  три. Це кардинальна різниця! Бо тут, на Заході, ще не встиг обірватись прямий зв’язок з тими, хто за свого життя пам’ятав життя "до" і міг про це розказати дітям та внукам. А на Сході цей зв’язок вже було втрачено повністю.

Тому, з одного боку, західняки гордяться, що вони більш європейські, і тягнуть за собою велику Україну. А з другого, оскільки їх менше, то вони мусять чекати, поки Схід "дожене". То як в горах  група рухається з тією швидкістю, з якою йде найповільніший член групи.

Але це не означає, що там, на схід від Збруча, люди дурніші, тупіші чи ще щось таке. Бо легендарний Холодний Яр був саме на Дніпрі, а не на Дністрі. І визвольний рух там теж був. Просто радянська імперія і пропаганда там його на ціле покоління довше нищила. Плюс геноцид 1930-40-х. Нас він майже оминув. Якби Захід окупували в 1920-х, то було б у нас те саме. Бо зв'язок поколінь теж би втратився. Не було би вже кому розказати, що було "до перших совітів".

До стратегування України це має цілком пряме і безпосереднє відношення. США, Польща, Туреччина, навіть маленькі Данія і Голландія  всі вони мають столітні державні історії. Колосальний досвід! А в нас тільки якихось 25. У порівннні це  нічого. Ми тільки навчились писати і читати, куди там державу створювати?.. А демографія  процес довгий. І тут ніякі технології не допоможуть. Бо необхідний час, щоб набратись досвіду, а досвід накопичується поколіннями...

Тому треба чекати. Ще треба буде немало часу (якого в нас немає, до речі), щоби вирости, але з другого боку  це невідворотньо. Люди живуть і вмирають, нові народжуються і виростають, і якщо не станеться глобальної катастрофи, – ми навчимось і за свої життя нести відповідальність. Станемо дорослими. І урср, в якій ми досі живемо, нарешті по-справжньому розвалиться.

Найцікавіше, що саме зараз ми проходимо отой переломний момент. Це страшно, але й страшенно цікаво жити в такі часи. Завжди в дитинстві про це мріяв, коли читав історію:) Просто на сторінках книг десятки років проходять у кількох абзацах, а в реальності їх треба прожити. 

КОМЕНТУВАТИ