середа, 26 липня

Чи готові прикарпатці голосувати за зміни та нові обличчя і що робити?

Наталія Сербин Громадська активістка, волонтер, співзасновник ініціативи "Поранені SOS".
Хто чесно живе в Україні?! Будьмо відверті: таких небагато. Бо, взагалі, сьогодні люди й не живуть, а виживають. І побутова корупція в таких умовах – це норма і традиція, частина суспільної угоди.

Виявом такої традиції є, зокрема, і поклоніння депутату чи чиновнику. Згадую, коли під час Майдану до Івано-Франківська приїхав Петро Порошенко. Його вмить оточили бабусі біля сцени і почали цілувати йому руки, робити спільні фото. Мені до цього часу важко зрозуміти, за які заслуги перед ним так запобігали? Чи то за створення Партії Регіонів, чи за смачні цукерки "Рошен", чи за вистоювання на сцені столичного Майдану, але цей театр огидності не зупинила навіть Революція Гідності.  

Величати і вичікувати в коридорах державного службовця, звертатися до нього через "прошу-перепрошую", шукати наближених до "царя" людей, щоб зателефонувати і попросити про те, що по праву належить громадянину, – це все відбувається кожного дня.

Тому не дивно, що виборці голосують за "політичні титаніки", на борту яких збираються всі злодії і ділки України, починаючи від села, закінчуючи найвищим столичним рівнем. Якщо на якийсь із таких "титаніків" навіть і запрошують громадських активістів, ветеранів чи просто порядних людей, то все ж в очах масового виборця ці персонажі – наче 3-го сорту. Бо вони носять простий одяг, харчуються у дешевих кнайпах, їздять на  ровері чи у громадському транспорті або ж, не дай Боже, ходять пішки. Ну хіба то депутат? Хіба така людина здатна "порішати" проблеми? Хіба від нього можна отримати пайок чи кількасот гривень на виборах? Масовий виборець не вірить у порядну політику, для нього порядні люди в політиці – то якісь незрозумілі невдахи… Бо масовий виборець, хоч показово і ненавидить "олігархів", але сам не проти хоч на мить опинитися на їхньому місці.

А протягом останнього року типовий український виборець став ще біднішим, голодним і злим, тож обдурювати його і маніпулювати ним стало ще легше.

Тому не варто надіятися, що в такій зверху донизу і наскрізь корумпованій країні будуть вітати порядних людей у політиці. Вас там ніхто не чекає.

Так, нинішнє молоде покоління зробило дуже багато: повалило систему Януковича, і Революція Гідності по праву належить студентам, молоді. Це молоді українці почали будувати українську армію. Молоді хлопці пішли добровольцями на Схід. Але, як не прикро, – це покоління практично не бачить себе в політиці. Більшість із них готові були валити режим, захищати країну, але політика їх, за незначними винятками, відштовхує. І хоч партії всіляко вихваляються такими людьми, якщо їх вдалося залучити, але, насправді, їх дуже мало у списках кандидатів.  

А тому на цих виборах, як і на всіх попередніх, люди оберуть тих, на кого заслуговують. І не кажіть, що масовий виборець щиро прагне якісних змін. Нічого він не хоче змінювати, а тим більше робити. Він хоче чистої води, але носить сміття у річку. Він хочете сидіти на лавці, але вночі його діти і онуки її ламають. Він хоче носити вишиванку і український прапор, але "косить" від призову. Совкове покоління, хоч би скільки вишиванок не вбрало і скільки б не кричало "Слава Україні!", не може принести жадані зміни. А нового повноцінного політичного покоління у нас досі немає.

Що ж робити порядним людям?!

На моє переконання, треба робити те, чого не сподіваються  діяти всупереч логіці ситуації, рухатися проти течії.

Політика брудна? Треба йти і робити її чистішою!

Запрошують на черговий "політичний титанік"? Йдіть у молоді партії або створюйте власні! Вступайте в партії після виборів, а не перед. Коли всі закривають офіси і штаби – відкривайте їх. Несіть виборцям ідеї, а не гречку, лапшу і купюри. Краще пливіть повільно, але в правильному напрямку. "Титаніки" все одно потонуть.

Займайтеся політикою, громадською роботою і волонтерством щодня, а не тільки перед виборами. Шукайте однодумців і робіть. Змінюйтеся самі, вдосконалюйтеся, переконуйте інших, що все можливо.

Так, на це треба багато часу, багато сили, але ніхто не сказав, що буде легко. 

КОМЕНТУВАТИ