Повернувся. Мирне життя застає тебе зненацька голосними піснями шансону та підпилими компаніями вгодованих "мирних жителів". Білборди сліплять зображеннями спокусливих жінок та фейсами усміхнених кандидатів. Різка зміна просторових та ціннісних полюсів дезорієнтує. Там якось було простіше. Цивільний одяг тисне гірше за бронежилет, роблячи тебе якимось беззахисним. Хотілося знову влізти в свій затертий землею та порохом камуфляж та отримати спокій.
Частина знайомих стала колишніми, а частина при зустрічі ховає очі, боячись не тебе, а власного боягузтва. Для водія маршрутки, котрому тицяєш посвідчення, – ти злодій його заробітку. І мовчить він не тому, що поважає тебе, а тому, що не хоче втратити роботу. Чиновник в розмові ввічливо слухає, бо боїться, що можеш, чого доброго, кинути гранату. Згадались слова командира: "Для когось ви будете герої, а для більшості – серійні вбивці". Людина, котра завжди йшла з бою останньою, не могла помилятись.
В когось ця війна забрала тіло, в когось совість, а в когось душу. Хтось на війні знайшов Бога, а хтось, повернувшись, віддався Мамоні. Іншим для щастя тепер потрібні булава, земельна ділянка та нова квартира. А надто булава. Пробач їм, Господи, бо диявол забрав у них розум. Індикатором нахабності став час перебування на війні: чим менше був, тим більший апетит. Чим далі був від обстрілів, тим голосніше кричить: "Я герой, ви всі мені тепер винні". Бо ті, хто пройшли пекло бою, говорять тихо. Вони зірвали голос, оплакуючи своїх загиблих побратимів.