Слова "батьківщина", "Україна", "солідарність", "гідність", "честь" девальвують, щойно потрапляючи в політичний обіг. Стаючи партійними брендами, втрачають вагомий загальнолюдський сенс.
Так сталося і з священним для українців поняттям "свобода". Ми так затято скандували "Свободу не спинити!", що тепер і справді не встигаємо її спиняти, відкриваючи людям очі на витівки чергових представників традиційного українського істеблішменту, в який швидко інтегрувалася націоналістична партія.
Пересічним громадянам простіше визначатися зі своїми політичними вподобаннями за елементарними "фішками", які готують для них партії, – прапорами, гаслами, жестами, символами… Одиниці цікавляться реальними діями політичної сили і її сірих кардиналів. У кращому разі можуть прочитати статут чи програму, які наповнені гучними деклараціями, про які давно забули керівники відповідної політичної сили. Тому електорат легко піддається на маніпуляції. Як, наприклад, не помічає тотальної монополізації і використання суто для політичних цілей української історії та її героїчних постатей.
Недавно український філолог і нардеп Ірина Фаріон зробила гучну заяву з жорсткою критикою наказів президента, а також у своєму спічі підкреслила, що Степан Андрійович Бандера "просто стріляв таких", як мер Львова Андрій Садовий. Добре, що знайшлися люди зі здоровим глуздом і знанням історії, які нагадали колишній комуністці, а нині запеклій "свободівці" Фаріон, що Бандера був стратегом, теоретиком і публіцистом, а не "хлопом з рушницею". Але оце зведення й заниження Бандери до рівня того, хто би стріляв у партійних опонентів "свободівців", є якраз наслідком монополізації й експлуатації образу провідника ОУН в інтересах окремої партії. Тому більшість партійців взялися просто захищати Фаріон, як уміли. Так, депутат Івано-Франківської обласної ради Василь Попович традиційно нахамив низці присутніх в гілці обговорення інциденту у мережі Facebook. Але тут нічого не зробиш – він депутат, за нього люди голосували.
Проблема “Свободи” навіть не в нечемності чи інтелектуальному рівні деяких її членів. Проблема цієї сили – саме у свідомому використанні пам’яті про український національно-визвольний рух для вузьких потреб партійного піару. Якогось милого “свободівці” перетворили Степана Бандеру, Романа Шухевича, Євгена Коновальця та інших героїв на елементи свого партійного брендбука. І головне – без жодного сорому. Якби дії "свободівців" у владі якось відрізнялися в кращу сторону від дій їхніх колег чи конкурентів з інших політичних середовищ, це б ще так в око не впадало. Але "Свобода", як виявилося за останні роки, в реальних діях нічим не вирізняється на загальному тлі пострадянської української політеліти, окрім риторики. Хабарництво, відкати, корупція так само близькі цій партії, як і всім іншим. Жаль тільки, що чимало справді хороших людей та активістів, які долучилися свого часу до цієї сили, мусять розділяти тепер негатив і відповідальність за дії вождів і їхніх сірих кардиналів на зразок всяких Пупсів і Гутників.
Прикро, якщо люди в черговий раз підуть на вибори та голосуватимуть за радикальні зміни в країні, які, на жаль, у нас представлені псевдорадикалами – Ляшком та "Свободою". Які, врешті, так і не впроваджуватимуть реформ.
Втім, як свідчить нинішній досвід Європи, не єдині українці роблять такі помилки. У Франції та Швеції псевдоправі партії також потрапили до парламентів. Так, у Швеції партія “Шведські Демократи” отримали 20 мандатів. Через дії своїх членів рейтинг цієї партії постійно падає. Так, після включення Румунії до ЄС, чимало мігрантів з’явилися на вулицях Стокгольма. "ШД" одного разу розвісили рекламу у метро Стокгольма з фотографіями бідолах-мігрантів з підписом “Давайте поприбираємо наші вулиці”. І це викликало шалене обурення шведського суспільства. Це далеко не єдиний скандал і проїзд "ШД". Сьогодні у Швеції соромно публічно визнавати, що ти голосував за цю партію. Дасть Бог, і в Україні скоро це ввійде у норму.
У шведів є чому повчитися, їхня модель організації суспільного життя, державного управління може дати багато корисних уроків українцям. Перед нами найближчим часом постане питання самоідентифікації у великій європейській родині, яка все далі й далі натякає на серйозні наміри у стосунках з Україною. І ми маємо провести ретельну внутрішню люстрацію, очищення, у тому числі своїх електоральних симпатій. Маємо повернути важливим поняттям зміст і вагу. Бо без цього ми не зможемо рушити вперед.
Слава Україні!
